«Згубна самовпевненість» (1989), останній есей, який Гаєк написав, коли йому було уже вісімдесят, є однією з найважливіших книжок ХХ століття, а також однією з найбільш оригінальних і революційних. Це не економічний есей, а моральний і філософський трактат, написаний мислителем зі солідною економічною підготовкою, який — як і його попередники і вчителі Адам Сміт і Джон Стюарт Мілль — ніколи не вірив, що економіка здатна самотужки розв’язати усі проблеми людства.
Центральною темою книжки є цивілізація і прогрес — те, що відрізняє людину від решти живих істот, завжди схожих між собою, в’язнів власних інстинктів чи незмінної біологічної конфігурації, не спроможних через це змінюватися.
На схилі життя, довгого життя, присвяченого вивченню, дослідженню і викладанню, Гаєк у цій книжці без приміток у простій і доступній — будь-якому, бодай трохи освіченому читачеві — манері пояснює свою концепцію того, як і чому люди впродовж своєї тисячолітньої історії змінювали середовище, в якому жили, і водночас змінювалися самі, доки не досягнули в наш час цивілізації — це слово в устах Гаєка означає свободу, законність, індивідуалізм, приватну власність, вільний ринок, людські права, співіснування і мир. Те, що цивілізацію ніхто не вигадав, що вона зароджувалася поступово і радше несподівано, було давньою ідеєю Гаєка: «Але насправді наша цивілізація значною мірою є непередбачуваним і непретензійним результатом нашого дотримання приписів закону і моралі, які ніколи не придумувалися з наперед визначеним результатом, а розросталися, бо суспільства, які поcтупово їх розвивали, за кожної нагоди брали гору над іншими групами, які дотримувалися інших правил, менш сприятливих для розвитку цивілізації»[43].
Процес, який дав змогу людині вирватися з тваринного життя її предків — печерного і племінного — і досягнути зірок і демократії, на думку Гаєка, став можливим завдяки тому, що він називає «спонтанним порядком», який виник, як свідчить його назва, в непередбачений, незапланований і некерований спосіб як рух великих суспільних об’єднань, які прагнуть дати раду своїм життєвим умовам і так знаходять певні інструменти або типи стосунків, що здатні посприяти такому переходу заради полегшення життя, яке вони ведуть.
Типовими прикладами цього «спонтанного порядку» є мова, приватна власність, гроші, торгівля і ринок. Жодна із цих інституцій не була вигадана окремою людиною, спільнотою чи культурою. Вони з’являлися в природний спосіб у різних місцях як наслідок певних умов, на які громада відповіла творчо, керуючись радше інтуїцією чи інстинктом, аніж інтелектуальними міркуваннями; і потім життєва практика їх потроху узаконювала, модифікувала або відкидала, замінюючи іншою.
Ці спонтанні порядки для Гаєка є прагматичними, але й моральними інституціями, бо завдяки їм еволюціонувала не лише матеріальна реальність, тобто умови життя, але також звичаї, спосіб поводження з ближнім, культура поведінки, етика. Іншими словами, завдяки виникненню торгівлі, угод, законності, комунікації і діалогу людина поступово де-варваризувалася, зникав звір, який у ній жив і натомість з’являвся поштивий громадянин, солідарний з іншими, схожими чи відмінними від нього. На думку Гаєка, ключовим фактором цивілізації є не розум, не знання — завжди фрагментарне, неповне і розсіяне, — а певне підпорядкування їх обох традиції, розвинутій життєвою практикою.
Звісно, не всі спонтанні порядки є благом. У тривалому процесі цивілізації люди вибирали ті інституції, які сприяли її реальному прогресу, і відмовлялися від тих, які їй шкодили. Життєва практика є добрим учителем і порадником, коли треба було робити цей вибір. А також релігії, які допомагали суспільним об’єднанням чіткіше зрозуміти позитивний чи негативний характер інституцій, створених «спонтанним порядком». Усе це, ясна річ, не беручи до уваги претензію усіх релігій виражати остаточну і неспростовну істину — щось, що призводило і далі призводить до великих кровопролить в історії. Гаєк, який називав себе агностиком, неспроможним прийняти антропоморфізм Бога, який постулює християнство, позитивну роль релігії оцінював у строго соціальних та історичних термінах.
43
Ф.-А. фон Гаєк, «Данина Леонардові Ріду» (1989), 4 том повного зібрання творів («Примхи лібералізму: есеї про австрійську економіку та ідеал свободи»), Мадрид, «Уніон Едіторіаль», с. 285.