Великим ворогом цивілізації, на думку Гаєка, є конструктивізм чи суспільна інженерія, прагнення при допомозі інтелекту створити економічну і політичну модель і потім намагатися впровадити її в реальність — те, що можна зробити лише за допомогою сили (насильство, яке переходить у диктатуру) і що зазнало фіаско в усіх випадках такої спроби. Інтелектуали, на думку Гаєка, є вродженими конструктивістами і тому великими ворогами цивілізації. (Звісно, є певні винятки з цього екстремістського переконання, починаючи з нього самого). Здебільшого вони не вірять в ринок, оту знеособлену систему, яка спаює всередині однієї спільноти індивідуальні ініціативи і створює робочі місця, багатство, можливості і в кінцевому підсумку людський прогрес. Оскільки ринок є продуктом свободи, інтелектуали часто є великими ворогами свободи. Інтелектуал переконаний у тому, що, розсудливо створюючи справедливу і рівноправну модель суспільства, її можна втілити в реальність. Звідси й успіх марксизму в середовищі інтелектуалів. Ця віра здається Гаєку «вираженням інтелектуальної зарозумілості, що є супротивною інтелектуальній скромності, яка становить суть справжнього лібералізму, який з повагою ставиться до тих стихійних сил, за допомогою яких індивіди створюють важливіші речі, ніж ті, які могли б створити умисно»[44]. Практичним результатом цієї віри є соціалізм (який Гаєк ототожнює з економічним плануванням і державним дирижизмом) — система, для утвердження якої потрібно скасувати свободу, приватну власність, дотримання угод, незалежність правосуддя і обмежити вільну особисту ініціативу. Результатом є продуктивна неефективність, корупція і деспотизм.
Гаєкова ідея цивілізації після його смерті суттєво розмилася. Ідеї, які, на його думку, виконували таку важливу роль у житті вільних націй, значною мірою втратили своє значення, і в сучасному світі на перший план, який раніше займали вони, вийшли образи. У певному сенсі на зміну книжкам як основному джерелу знань та інформації для того, що називається громадськістю, прийшли екрани.
З іншого боку, Гаєк навіть не міг уявити собі, що явище корупції пошириться настільки, що проникне у лоно певних інституцій, які через це значною мірою втратили той авторитет, який посідали раніше. Як це має місце у випадку правосуддя, яке багато де є схильним до корупції за допомогою грошей чи через вплив органів влади.
Це позначилося також на бізнесі — як державному, так і приватному, — і на функціонуванні ринку, який відчув на собі негативний вплив не лише державного інтервенціонізму, але й часто-густо торгівлі зв’язками, яка сприяє певним підприємствам чи приватним особам через наявні у них політичні чи економічні можливості.
Суспільна мораль, якій Гаєк надає такого значення, також повсюдно дала тріщину через прагнення наживи, яке первує над усіма цінностями і спонукає багато підприємств і приватних осіб до нечесної гри з порушенням правил, які регламентують вільну конкуренцію.
Велика фінансова криза наших днів стала драматичним вираженням цього відхилення від Гаєкових ідей та цінностей.
Основні ідеї книжки «Шлях до рабства», ще одного великого виступу на захист свободи в ХХ столітті, яка вийшла друком 1944 року, Гаєк сповідував від 1933 року, що випливає з наукової доповіді, яку він пише того року з приводу приходу до влади в Німеччині нацистів. Полягають вони в обстоюванні думки, що попри взаємний антагонізм комунізм і нацизм мають спільний знаменник: колективізм. Тобто ненависть до індивідуалізму і ліберального мислення, заснованого на повазі до приватної власності, до співіснування ідей і різних вірувань у лоні демократичного суспільства, до вільного підприємництва, до ринкової економіки і політичної свободи.
На думку Гаєка, лише індивідуалізм, приватна власність і ринковий капіталізм гарантують політичну свободу. Протилежне рано чи пізно приведе до економічного краху, диктатури і тоталітаризму. Ідея про те, що між комунізмом, соціалізмом і нацизмом існує фундаментальна тотожність, була революційною, коли Гаєк вперше її окреслив 1933 року. Він помилився, не надавши значення, яке у випадку нацизму мали націоналізм і расизм, божевільна віра в те, що арійська раса є вищою за інші і тому може панувати над усіма решта. У цьому полягала суттєва відмінність від комуністичного колективізму, який обстоював «пролетарський інтернаціоналізм», не спонукав до теоретичних розумувань щодо мнимої арійської расової зверхності, не дискримінував євреїв як нижчу расу і не намагався їх знищити.
44
Ф.-А. Гаєк, «Промова на першому зібранні Товариства Мон Пелерін 1 квітня 1947 р.», Мон Пелерін, Веве, Швейцарія.