Чи помилковим було таке його судження? Якщо уряд кладе край конкуренції в царині економіки і не допускає і цій сфері іншої альтернативи, то рано чи пізно йому доведеться вдатися до примусу, насадити свою політику попри критику, якої вона може заслуговувати, як це сталося в Радянському Союзі. Сумнівів у цьому бути не може. Але Гаєк не взяв до уваги те, що значний прошарок соціалістів — саме ті, хто хотіли зберегти свободи і тому дистанціювалися від комуністів — відмовився від економічного планування і вирішив дотримуватись правил ринку, конкуренції, поважати приватну власність, намагаючись добитися рівності радше через перерозподіл, фіскальні заходи і такі інституції соціального спрямування як медичне страхування і субсидії. Так зробили шведські соціалісти і загалом європейські соціал-демократичні партії. Бо й справді, у багатьох західних країнах цей демократичний соціалізм саме такий, бо вже не є соціалізмом у традиційному значенні цього слова і є значно ближчим до лібералізму, ніж до марксизму. Однак те, що Гаєк на це не вказує і безжально критикує за планування всіх соціалістів без розбору, може створити про нього помилкове враження як про фанатика, яким він насправді ніколи не був.
Книжка «Гаєк про Гаєка» (1994) чудово демонструє розмаїття існуючих думок щодо економічних тем серед самих лібералів. І пояснює, чому ця доктрина є несумісною з будь-яким догматизмом і сектантством.
Панує ідея, що Гаєк, Мізес і Фрідман є трьома ліберальними економістами, і без сумніву, вони ними є. Та це означає лише те, що знайшлося більше речей, які їх об’єднують, аніж роз’єднують. Але їхні розходження теж важливі, і саме Гаєк унаочнив їх із характерною для нього і часом страхітливою відвертістю.
Він дуже захоплювався Людвіґом фон Мізесом (1881-1973), з яким замолоду працював у Відні, невдовзі після того, як одержав диплом. Як я вже згадував, він каже про Мізеса, що той «ймовірно, є людиною, від якої я найбільше навчився», попри те, що Мізес ніколи не був його викладачем. У 1921 році Мізес дав йому рекомендацію на посаду в австрійському уряді, і наступні вісім років вони були дуже близькими. Гаєк визнає, що Мізес покладав на нього обов’язки, які мав би доручати більш досвідченим людям, ніж він. Крім того, Гаєк відвідував знаменитий семінар (Privatseminar), який Мізес із 1920 року двічі на місяць проводив у власному віденському офісі. Вони збиралися о сьомій вечора у просторому приміщенні, яке вміщало від двадцяти до двадцяти двох слухачів. Говорили про економіку, філософію, соціологію, логіку та «епістемологію науки про людські вчинки». І поки вони це робили, фон Мізес роздавав присутнім шоколадки. Усі приходили добровільно як учні і зрештою ставали його друзями. О десятій вечора вони йшли вечеряти в італійський ресторан, а потім дехто аж до ранку дискутував у кав’ярні Кюстлера[45]. Мізесова допомога Гаєку була вирішальною при заснуванні задуманого ним «Австрійського інституту вивчення ділових циклів», де Гаєкова дружина також знайшла роботу.
Гаєк вказує, що їхні розходження стали явними у 1937 році, коли він опублікував статтю «The Economics of Knowledge», намагаючись переконати Мізеса, що той помиляється, коли стверджує, що markt theorie є пріоритетом. Пріоритетною, каже Гаєк, є «логіка індивідуальної дії». І додає, що хоча Мізес зазвичай сприймав у штики критику своїх учнів, він так і не зізнався, що ознайомився з критичними зауваженнями Гаєка, зробленими щодо нього в тій статті.
Гаєк додає, що хоча він був таким самим агностиком, як Мізес, однак вірив, що ліберальне мислення не було б можливим, якби базувалося лише на інтелектуальному зусиллі, без «моральної традиції» (тобто релігійної і, поза сумнівом, християнської).
З іншого боку, він ставить Мізесу за карб його «утилітаризм», строгий раціоналізм, віру в те, що все можна «розв’язати так, як нам хочеться» («arrange according to our pleasure»). А далі стверджує, що «строгий раціоналіст» помиляється так само, як соціаліст.
Щодо Мілтона Фрідмана (який був на кілька років молодший за Гаєка, бо народився у 1912 році), він каже, що вони були «однодумцями у всьому, крім монетарної політики». І докоряє йому за те, що з погляду методології той є «логічним позитивістом». Гаєк визнає за ним чудові здібності тлумача. І шкодує, що не здійснив глибокого критичного аналізу «Essays in Positive Economics» Фрідмана, які здаються йому «небезпечною книжкою» («Гаєк про Гаєка», с. 144-145). Фрідман відплатив йому такою самою монетою. Розмовляючи з біографом Гаєка Аланом Ебштейном, сказав, що був великим шанувальником Гаєка у всьому «крім економіки» і хоча й вірить, що «Шлях до рабства» є «однією з великих книжок нашого часу», Гаєкова теорія капіталу, викладена в «Prices and Production», здається йому «нечитабельною»[46].
45
Про це розповідає Алан Ебенштейн у книжці «Гаєк. Біографія». Нью-Йорк, «Пелґрейв», 2001, с. 42.