У Відні його молодості — червоному Відні — превалював ліберальний і демократичний соціалізм, який сприяв мультикультуралізму, і багато інтегрованих єврейських родин, як і його власна, мали привілейоване становище в економічному, університетському і навіть політичному житті. Його завчасне неприйняття будь-якої форми націоналізму — повернення до племені — змусило його противитися сіонізму, і він завжди думав, що створення Ізраїлю було «трагічною помилкою». У чернетці своєї «Автобіографії» він написав оту сувору фразу, яку наводить Хаїм Хакоен: «Спочатку я противився сіонізму, бо був налаштований проти будь-якої форми націоналізму. Однак я ніколи не думав, що сіоністи стануть расистами. Це змушує мене соромитися свого походження, бо я відчуваю відповідальність за дії ізраїльських націоналістів».
Він тоді думав, що євреї мусять інтегруватися в суспільства, в яких живуть, як це зробила його родина, бо «ідея обраного народу» здавалася йому небезпечною; на його думку, вона була провісницею модерних фантазій про «обраний клас» марксизму чи «обраної раси» нацизму. Для того, хто так думав, мабуть, жахливо було бачити, як в австрійському суспільстві, яке він вважав відкритим, під ідеологічним впливом, який йшов з Німеччини, почав, як піна, рости антисемітизм, і раптом відчути загрозу, задуху і необхідність емігрувати. Невдовзі, вже у вигнанні в далекій Новій Зеландії, де завдяки своїм друзям Фрідріху фон Гаєку та Ернсту Ґомбрічу він знайшов скромну роботу лектора в Кентерберійському коледжі в Крайстчерчі, він поступово дізнаватиметься, що шістнадцять його близьких родичів — дядьки, тітки, двоюрідні брати і сестри, — а також незліченні австрійські колеги та друзі єврейського походження, які, як і він, вважали себе цілком інтегрованими, будуть знищені чи помруть у концентраційних таборах, ставши жертвами скаженого расизму нацистів.
У приватному листі, який через чотирнадцять років після його написання буде опублікований у 1984 році під назвою «Against Big Words» («Супроти гучних слів»), Поппер так синтезував переконання своєї юності, які привели його від соціалізму до лібералізму: «Я почав як соціаліст у середній школі, але не знайшов дуже стимулюючого коледжу. Я покинув його у шістнадцять років і повернувся до нього лише тоді, коли склав вступний іспит до університету. У сімнадцять років (1919 р.) я все ще був соціалістом, але перейшов в опозицію до Маркса внаслідок деяких зіткнень з комуністами. Інший досвід (з бюрократами) показав мені — ще перед фашизмом, — що все більша сила державного механізму становить найбільшу загрозу для особистої свободи і тому ми завжди повинні боротися проти цього механізму. Мій соціалізм не був лише теоретичним; я навчився столярства (на відміну від моїх друзів інтелектуалів-соціалістів) і здав екзамен на право займатися цим ремеслом; я працював у притулках для покинутих дітей і викладав у початковій школі; до того, як завершити свою першу книжку [...], я навіть не уявляв, що стану професором філософії. «Logik der Forschung» було опубліковано 1934 року; я отримав роботу в Новій Зеландії на Різдво 1936 року. [...] Я антимарксист і ліберал»[51].
Нацизм, вигнання і війна були тим контекстом, який змусив Поппера покинути на кілька років свої наукові дослідження і робити те, що він назве своїм «інтелектуальним внеском» в опір Гітлеру і тоталітарній загрозі. Перед тим, як покинути Австрію, він опублікував «Logik der Forschung» («Логіка наукового дослідження», 1934), яку буде перевидано, дуже доповнену, лише через чверть сторіччя, 1959 року. У цьому есеї Поппер спростував індуктивне пізнання — що наукову гіпотезу можна обґрунтувати при допомозі нагромадження спостережень, які її підтверджують, — і обстоював те, що наукові істини, завжди дискусійні, є ними лише тоді, коли витримують випробування на «спростовність», іншими словами, поки їх не можна об’єктивно спростувати — теза, яку він розроблятиме і шліфуватиме впродовж усього свого життя.
51
«Against Big Words», Карл Поппер, «In Search of a Better World. Lectures and Essays from Thirty Years», Нью-Йорк і Лондон, «Раутледж», 1992, с. 82-83. Переклад іспанською мовою мій.