Ці Попперові ідеї, намічені в «Злиденності історицизму» (1944-45), розширені у «Відкритому суспільстві та його ворогах» (1945), які він згадує у багатьох есеях, чітко узагальнені в тексті «Emancipation through Knowledge», написаному 1961 року, в якому він заперечує, що історія має прихований сенс, але стверджує, що ми можемо надати їй значення, якого вона сама собою позбавлена[64].
Те, що ми розуміємо під історією — але це, як каже Поппер у «Відкритому суспільстві та його ворогах», є «наругою над будь-якою порядною концепцією людства», — зазвичай є «історією міжнародного злодіяння і колективних убивств (хоча також деяких намагань їх припинити)»[65]. Історія завоювань, злочинів та іншого насильства, вчиненого вождями та деспотами, з яких книжки зробили героїв, може дати лише приблизне уявлення про інтегральний досвід усіх тих, хто від них постраждав чи з них скористався, і про те, як кожні культура, суспільство, цивілізація вплинули і відбилися на інших, сучасних їм, а всі вони разом — на ті, що прийшли їм на зміну. Якщо історія людства є широким потоком розвитку і прогресу із численними закрутами, відступами і затримками (теза, яку Поппер не заперечує), то її у будь-якому разі не можна осягнути в її безконечному розмаїтті і складності.
Ті, хто намагались виявити у цьому неосяжному безладі якісь закони, яким би підкорявся людський розвиток, чинили те, що, на думку Поппера, є найважчим злочином, який може скоїти політик чи інтелектуал (але не митець, який має на це законне право): «нереальну конструкцію». Штудерну вигадку, яка претендує на те, що є науковою істиною, коли є нічим іншим як актом віри, метафізичною чи магічною пропозицією. Природно, не всі теорії історицизму є рівноцінними: деякі, як-от теорія Маркса, володіють більшою тонкістю чи тяжінням, аніж, скажімо, теорія такого собі Арнольда Тойнбі, який звів історію людства до двадцять одної цивілізації — ні більше, ні менше.
Майбутнє передбачити не можна. Еволюція людини в минулому не дає змоги зробити висновок про спрямованість долі людства. Не лише в історичних термінах, але й з погляду логіки, то було б абсурдне прагнення. Бо, за словами Поппера, хоча немає сумніву, що на розвиток знань історія впливає, неможливо за допомогою раціональних методів спрогнозувати еволюцію наукового знання. Тому неможливо передбачити, яким курсом піде історія, яка значною мірою визначатиметься науково-технічними знахідками та винаходами, про які ми не можемо знати завчасу.
Міжнародні події наших днів є гарним доводом на користь непередбачуваності історії. Хто ще не так давно міг передбачити нестримне падіння комунізму в світі, зникнення СРСР і перетворення Китаю на капіталістичну країну? А хто — смертельний удар, якого завдав політиці цензури і контролю над напрямом думок прогрес аудіовізуальних засобів комунікації, яким щораз важче протиставити контроль чи перепони?
Однак те, що історичних законів не існує, не означає, що в людській еволюції немає певних тенденцій. А те, що передбачити майбутнє неможливо, також не означає, що неможливим є будь-який суспільний прогноз. У конкретних галузях суспільні науки можуть встановити, що за деяких умов певні події неминуче стануться. Наприклад, хаотична емісія грошей завжди потягне за собою інфляцію. Також немає сумніву, що в деяких сферах, наприклад, у сфері науки, міжнародного права, свободи, до теперішнього часу можна провести більш-менш чітку лінію прогресу. Та було б нерозсудливо припускати, навіть у цих конкретних сферах, що це гарантує незворотний успішний розвиток у майбутньому. Людство може відступати і падати, зрікаючись того поступу. В минулому ніколи не було такої колективної різні, як та, що її спричинили дві світові війни, і навряд чи в минулому тероризм призводив до гірших людських трагедій, ніж нинішні. А голокост євреїв, здійснюваний нацистами, чи знищення радянським або китайським комунізмом мільйонів дисидентів хіба не є переконливими доказами того, як варварство може проростати з неймовірною силою в суспільствах, які, здавалося, досягли високого рівня цивілізації? Хіба ісламський фундаменталізм і приклад Ірану не свідчать, як легко історія може втратити будь-яку ясність, розвиватися по істеричних траєкторіях і відступати замість просуватися вперед?
64
Цей есей увійшов до книги: Карл Поппер, «In Search of a Better World», цитоване видання, с. 137-150.
65
Карл Поппер, «Відкрите суспільство та його вороги», цитоване видання, т. 2, с. 270 і 278.