На відміну від Франції, яка з великих мислителів і письменників, що прихистились в її лоні, робить медійні постаті, поп-ікони, Англія їх приховує і тримає в тіні, наче, виставлені на загальний огляд, замацані рекламою, їхні інтелектуальні й мистецькі здобутки знеціняться. З цих діаметрально протилежних традицій відносно їхніх ідолів науки чи мистецтва можна зробити висновки про елітарне призначення британської культури і демократичне у Франції або, точніше, про культурний снобізм, який, принаймні з ХVІІІ століття, є найбільшою прикметою французького життя, так само, як його реверс чи антипод, антикультурний снобізм є очевидним в ситуації англійців.
У кожному разі, немає сумніву, що якби родина Берлінів, замість шукати притулку у Великій Британії, емігрувала в Париж, смерть Ісаї Берліна 1997 року у 88-річному віці потягла б за собою поховальні феєрверки, трубіння некрологів — як ті, до яких спричинилися кончини Сартра чи Фуко. Натомість на своїй названій батьківщині сер Ісая Берлін був похований зі скромністю, з якою жив і писав у монастирському усамітненні Оксфорда, університету, якому він віддав усе своє життя.
Хоча він був надзвичайним есеїстом і мислителем, його твори, одні з найчудовіших і заохотливих з політичного й інтелектуального погляду, поза англомовним світом читали мало. Але у цьому, без сумніву, хвороблива скромність Берліна — єдиного відомого мені письменника великого таланту, який, здається, був абсолютно позбавлений марнославства, на яке страждають йому подібні, і цілком серйозно вважав, що його праці в царині філософії, історії та критики є просто чимось принагідним і не мають великого значення, — завинила так само, як схильність до закритості, сидіння в катакомбах, англійської академії. Проте цей скромний і добродушний носатий професор із сяючою лисиною був надзвичайно мудрий. Він невимушено почувався в дюжині мов: від російської до івриту, від німецької до англійської і основних романських мов, і в таких несхожих дисциплінах і науках як філософія, історія, література, природничі науки, музика. Його міркування щодо всього цього були оригінальними, і на всі ці теми він писав глибоко, вишукано й абсолютно ясно.
Крім того, що скромний і мудрий, він був великим лібералом. Це, ясна річ, сповнює гордістю тих з нас, хто думає, що ліберальна доктрина є символом ліберальної культури — культури толерантності, плюралізму, людських прав, суверенності індивіда і законності, — флагманом цивілізації. Кажучи це, треба додати, що серед багатьох течій мислення, які можуть бути означені як «ліберальні», Ісая Берлін аж ніяк не погоджувався з тими, хто, як Фрідріх фон Гаєк чи Людвіг фон Мізес, вбачають у вільному ринку гарантію прогресу — не лише економічного, але також політичного і культурного, систему, яка може краще гармонізувати майже нескінчене розмаїття людських сподівань та амбіцій в межах порядку, який захистить свободу. Ісая Берлін завжди таїв у душі соціал-демократичні сумніви щодо laissez faire[99] і за кілька тижнів до смерті знову заявив про них у чудовому інтерв’ю — такому собі заповіті, — яке дав Стівену Луксу, повторивши, що не може без певного занепокоєння обстоювати необмежену економічну свободу, «яка заповнила дітьми вугільні шахти».
Лібералізм Ісаї Берліна полягав передусім в його толерантності, в постійних зусиллях збагнути ідеологічного супротивника, чиї доводи і аргументи він намагався зрозуміти і пояснити з надмірною сумлінністю, яка бентежила його колег. Як такий непідкупний поборник демократичної системи, такий ворожий будь-якій формі колективізму, міг написати одну з найбезсторонніших розвідок про Маркса? А ще цей великий ворог нетерпимості міг написати найкращий сучасний есей про Жозефа де Местра і витоки фашизму. А його неприйняття націоналізму не завадило, а радше спонукало його із ревністю, яку можна назвати любовною, вивчати праці преподобного Гердера, стовпа регіонального, антиуніверсального бачення історії.
Пояснення було простим, і воно повністю описує Берліна. Задля інтелектуальної вправи, казав він, «нудно читати союзників, тих, чиї погляди збігаються з нашими. Цікавіше читати ворога, який випробовує міцність наших бастіонів. Що насправді мене завжди цікавило, то це з’ясовувати, де слабе місце, які вади і помилки є в ідеях, в які я вірю. Для чого? Аби їх поправити чи відмовитись від них». Хто читав твори Ісаї Берліна, знає, що в цих твердженнях немає жодної пози, що його ідеї завжди відшліфовувалися і збагачувалися завдяки зіставленню їх з ідеями супротивників.
99
Laissez faire (фр.) — «принцип невтручання», економічна доктрина, згідно з якою державне втручання в економіку мусить бути мінімальним (тут — примітка перекладача).