Мистецтва підтримувати розмову так, щоб не просто все вивудити, але, головне, щоб співрозмовник залишився впевнений, що: а) ініціатива належала йому самому і б) що ти пропустив усе мимо вух, та й цікаво тобі все це, як сніг торішній, – цього в Палаці вчать нарівні з самообороною. Та це і є самооборона. Звичайно, можна подивитися в очі й подати команду: «Викладай усе, а потім забудь», але якщо його вночі почне допитувати благовірна й вийде, що час не сходиться, – тут і до провалу недалеко.
Коротше, слово за слово – з'ясувалося: недавно один з двох місцевих скульпторів, що робили головно пам'ятники, завів собі підмайстра з метисів, що побував у метрополії й навчався у тамтешніх майстрів. Підмайстри стоять у досить жорсткій залежності, реальний шанс на свободу їм дає тільки смерть господаря. Жунжі один випадок уже впустив, а третього міг і не дочекатися. Тому взявся за свої штуки, дотепні й приємні: спокусив дружину майстра, вона ж – одна зі спадкоємиць. Між нами, добре, що його тут немає! А то досі – досі! – варто згадати, лізе в пляшку, запевняючи, що нічого не було. Можливо, можливо, але тоді я саме таку почула версію. І взагалі, в рівнянні X = М1 – Ж + М2, якщо М1 – Ж = сорок два роки, а М2 дорівнює дев'ятнадцяти, то X, вибачте, дуже розлогий.
Старший син (від першого шлюбу), який побоювався, чи не потрапить частина спадщини в негідні руки, доніс зберігачам – місцевий аналог інквізиції – про застосування приворотних чарів, – цікаво, з чийого боку? Так що обом імовірним коханцям світило ув'язнення до монастиря.
Рішення було для мене очевидне.
Наступного ранку в гавань увійшов корабель. Не мій, зрозуміло, – не настільки я була багата: Уртія виручила. Після того, як на берег зійшов літній, одягнений за останньою модою дворянин, вітрильник підняв якір: я не збиралася ризикувати матроськими життями. Зауважу, що я обійшлася без магії і застосувала мінімальну дозу навіювання. Гриму теж поклала небагато. Більшість людей гадки не має про можливості справжньої акторської майстерності. Ваші, до слова сказати, актори майже зовсім перестали грати – незалежно від місця та часу дії: одні й ті самі кривляння, хода, – а, до речі, хода – штука дуже залежна від біографії, і підробити її найважче. У тому фільмі, що я вчора дивилась у вас, герой проникає на бал до губернатора, вдаючи флотського офіцера. Не можу, звичайно, ручатися за всіх, але більшість мені знайомих губернаторів розкусили б обман у п'ять хвилин – жоден моряк так не ходить! Словом, усе те саме. Навіть і в рецензіях уже пишуть не «доблесний герой у виконанні актора такого-то», а просто: «Стівен Сігал» або «Сильвестр Сталлоне». А подивилися б ви на Шекспіра! Що? Хто написав? Що написав? Покажіть! Шекспір був слабким актором?! Азінус вульгаріс[3] це, а не професор! Якщо без емоцій, то типовий випадок вилучення неправильних висновків із правильної інформації, через те що до цієї інформації підходять із сучасними мірками. Справді, колишні колеги Шекспіра по трупі згадували, що він грав маленькі ролі й що вершиною його творчості була тінь Гамлетового батька. Та вже, повірте мені на слово, то справжнісінька вершина – і досі пам'ятаю. Професор ваш знає, що зараз рідкісна «зірка» погодиться на маленьку роль і підсвідомо виходить із цього. Але він же сам пише, що в ті часи один актор грав кілька малих ролей – і, хоч які грубі були тодішні глядачі, плутанини допустити не можна було. А платити двадцяти акторам за двадцять малих ролей… Тому на маленькі ролі ставили КРАЩИХ. Шекспір, наприклад, грав привида, могильника та Фортінбраса… Повірте мені, зрозуміти, що це одна й та сама людина, можна було, тільки знаючи це заздалегідь. Я до таких висот не дійшла, але дещо й ми вміємо. Так що наклеїла я бороду та вуса, трохи гриму на обличчя – зморшки потрібні, пройшлася перед дзеркалом раз, другий, третій – усе гаразд: дворянин середнього віку, але турботи злегка пригнули до землі – те, що треба.
Зберігані самі не мали свого централізованого керівництва, підкоряючись місцевим єпископам, – звичайно, називались вони інакше, і якщо порівнювати з єпископами вашого світу, можна угледіти не тільки схожість, а й відмінність, але, щоб вам було зрозуміліше, нехай буде єпископ, – однак при дворі первосвященика йшла, звичайно, боротьба за вплив, за контроль над найважливішими сферами діяльності – і, зрозуміло, цю ділянку роботи не було забуто. Хоча Гоголь ваш ще не народився, але загалом мій план був побудований на тому, що городничий – він і в Африці городничий! І найбільше боїться ревізора з секретними приписами.
У канцелярії єпископа прийом відвідувачів здійснював настільки молоденький і жінкуватий чернець, що в мене ворухнулася нехороша підозра. Дочекалася я своєї черги, лист простягаю. Церква там робить і банківські справи, пред'явнику таких листів гроші виплачують – начебто акредитив. У цьому випадку лист мав ще одну функцію.