Отже, мені не залишалося нічого іншого, як покластися на те, що «ранок від вечора мудріший». Уранці, як і годиться, я вирушила на богослужіння, і мені дуже пощастило: випадково почула розмову, з якої випливало, що превелебний, найпевніше, буде в другій половині дня на бою биків, – тамтешні князі церкви ставляться до цієї забави по-різному, але відвідують навіть ті, хто не схвалює. Тепер переді мною стояла проблема: що робити з новим хвостом? Зрозуміло, йшли за мною від готелю двоє і навіть особливо не приховували. Чому двоє, а не один – знову ж таки можуть бути різні варіанти і гадати марно.
Отож молюся я разом з усіма, думаю, перебуду до початку кориди в пивничці, куди, до речі, не я сама тільки поспішила. Радше навпаки: інші прочани так майнули, що я ледве собі місцинку знайшла. А оце вже серйозно! Один з опікунів моїх домовляється про щось із компанією таких типів, що тут і гадати не доводиться, хто вони. Я й не дивилася в той бік, хоча по губах читати вміємо ми всі (це дуже корисно, але до чого? З такими людьми не домовляються про спільні відвідини опери – тут може бути тільки один варіант.)
До речі, в тому приміщенні, яке ви б назвали комірчиною, були троє з міської варти – і хоча я не могла встановити, чи була це засідка, чи вони просто так паслися, сценарій передбачає мою ліквідацію або арешт під пристойним приводом. Мене не влаштовувало ні те, ні друге.
Так що замовила я собі побільше й міцнішого, випила – так принаймні здавалося зі сторони. Коротше, до того часу, коли переговори на нижчому рівні закінчилися, я спорожнила такі ємності, що слону б вистачило, ну, а якщо насправді в мій шлунок потрапило кілька крапель, то кого це стосується?
Від сестер ви можете почути, що, мовляв, Мелла – виняток з усіх правил. Спробувавши розглянути це питання по можливості неупереджено, я дійшла висновку, що насправді виняток лише в одному: зазвичай магічна могутність і навички в мистецтві самозахисту перебувають в обернено пропорційній залежності. Не хочу нікого ображати, але, наприклад, Арфіаль з шабелькою або шпагою набагато небезпечніша, ніж Кторта з тією самою зброєю. У добі двадцять чотири години – навіть для нас, але й фехтування та магія вимагають тренувань. Так, ваша правда – ці двадцять чотири години треба множити на століття, і все ж… Кожна віддає більше часу на те, що її краще може врятувати. Я вчилася легко: за рік досягала того, на що багатьом два потрібно, але пережитий жах не відпускав. Магія здавалася мені чимось надто вишуканим, – не вірилося, що зможу застосувати її, зітнувшись з реальним ворогом. Тобто головою вірила, але серце не давало заспокою. Які тут ігри, який тут відпочинок – я тренувалася до сімсот сімдесят сьомого поту, всіх замучила: «Пофехтуйте зі мною!» У шістнадцять років перемагала всіх якірців, – боюся, це не сприяло моєму порозумінню зі старшими сестрами, бо хлопчики, мабуть, починали на мене задивлятися, хоча зовнішність у мене на любителя – і досі, як би не складалися обставини, на тренування я часу не шкодую.
Звичайно, існують певні природні обмеження. Фізично я навряд чи сильніша за ваших жінок, які вивчали, припустімо, карате, аж ніяк. Я жінка, і в чоловіка не перетворилася, дворучним мечем довго діяти не зумію. Але перемагати майстрів дворучного меча вдавалося…По-перше, реакція. Це почасти природне, почасти – результат довгих управ. Але ще більше значення має інше… Що б сталося, на вашу думку, якби в бою зітнулися… ну, припустимо, Баярд і Каміідзумі Ісі-но-камі?[4] Що ви говорите, юначе? «Делибаш уже на пике, а казак без головы»?[5] Даремно смієтеся: цілком закономірний результат. Але! Уявіть, що європейський лицар знайомий із Сінкагерю, а японець про європейське фехтування нічого не знає. Зрозуміло?
Так що, анітрохи не турбуючись, я поставила кухоль на стіл, витерла рукавом губи й, водночас вихопивши лівою рукою пістолет, бахнула з обох цівок. Не люблю, коли до мене ззаду з кийком підкрадаються. У вашому футболі це називається «розіграш стандартного положення»: той із банди, хто краще за всіх порається короткою палицею, займає позицію навпроти «основних сил». Потім уподобану жертву беруть у кліщі: «застрільники» (в цьому випадку їх двоє) затівають сварку, а якщо жертва не настільки ще п'яна, щоб дати себе прирізати, – в хід іде удар ззаду з криком: «Наших б'ють!». Але не така вже ця тактика оригінальна, щоб заскочити мене зненацька…Далі я штовхнула ногами стіл на двох «заводіяк», водночас вихопила з сумки досить рідкісну в цих місцях, але не настільки унікальну, щоб викликати питання, зброю – двоклинковий кинджал (до речі, саме в ті дні я задумала зробити клинки такими, що розходяться). Нижнім лезом я завдала удару назад – перед тим нападник не впав одразу, а береженого Бог береже, – може, йому двох куль мало? Скочила на стіл збоку, з нього на другий – і у вікно, – уміння йти з приміщення, де натовп охопила паніка, – необхідна частина мистецтва виживання.
4