– Не з тобою першим у мене розмова про це. Коли ти побачив, як гинуть горяни, ти ж, напевно, був обурений, правда ж? А потім майнуло: у мене, мовляв, у самого самостріл такий, яких тут не буває – яка різниця?
– Ти мої думки краще за мене говориш. Тільки глибше народжується ще одна. Я її поки що викласти не зумію.
– Спробуй.
Чому я з нею такий відвертий, чому балакаю, замість того, щоб справу робити?
– Все одно, що… щось неправильно. Тільки… те, що ти кажеш, не можу ні заперечити, ні підтвердити.
– Розповім тобі одну притчу. Уяви собі… ах, ти цієї тварини не бачив… уяви собі коня. Стоїть він якраз посередині між двома однаковими копицями сіна. Якщо кінь почне міркувати, яка краще, – то здохне з голоду.
Невже вона хоче сказати, що я повинен коритися, не думаючи? Не схоже.
– Не буває двох однакових копиць. І людина не кінь. Але… Але я затнувся, бо саме це й мучило: як відрізнити краще, якщо знаєш так мало?
– По-перше, все-таки постарайся довідатися, що та як. Але якщо не зміг або часу не вистачило – вирішуй серцем: голова не все може.
Коса, затиснута в кулаці, метлялася вперед-назад. І вдарила мене по долоні. Пальці стиснулися самі собою. Я ніколи не тримав жіночу косу в руці.
– Вирішуй серцем.
Чому так сів її голос? Чому в мене стукає в скронях кров? Чому мені її волосся здається теплим? Чому… Демони пекла, ясно чому.
– Вирішуй серцем.
Це в мене в голові чи вона повторює? Я розтиснув пальці. Насилу, та розтиснув.
– Можеш узяти мого коня. Мені він більше не потрібен. Кінь між копицями… Взагалі той мудрець, що це питання придумав, сказав: людина між їжею та питвом. Людина.[8]
Це, здається, вона мій човен зачепила…[9]
Арфіаль. Та вже звісно. Тільки не зрозумів Хайні натяків, в аро символом дурості вважається риба, про існування ослів чоловічок гадки не має. Ну й не розкусив горішка, адже Хшанга в нас із перших красунь, королів біля своїх ніг бачила безліч, любить похвалитися, що через неї було триста дуелей, – цього задоволення я не розумію, адже в поєдинку загине той, хто тобою захопився, а не ким-небудь. Навіть якщо найгірший загине – все одно шкода. Намагаюся не допускати. Я якось раніше про це не замислювалася, але, прочитавши цю сторінку, зрозуміла, що з усього старшого покоління, мабуть, тільки одна вона і здатна чужого якірця спокушати. Молодь, яка не знає, що почім і чим платити треба, – це, звичайно, тема для окремої розмови.
…Я прийняв з рук чаклунки повід коня, підібрав у кущах Шарлів самостріл і скочив у сідло.
Садиба, про яку Шарль говорив, відрізнялася від маєтку наших ворогів: ніякого села, тільки панський будинок та кілька господарських споруд у кільці дерев'яних стін. Тільки одне схоже: укріплення розраховані на захист від розбійників – не від війська. Одне слово, заміський будинок. А от якщо вночі ворота відкриті, то їхати прямо не можна! Навіть якби чуття моє нове нічого не підказувало, не став би я лізти навпростець у ворота. А воно мені, можна сказати, душу скручує: небезпека, небезпека, небезпека! І шум звідти якийсь, голоси. Що галасують – не розберу навіть я, але щось недобре. Так що зліз з коня, прив'язавши його до дерева: якщо сам не повернуся, на узліссі його хто-небудь та знайде, – і рушив до садиби, як до стада оленів.
А ось цей вереск ні з чим іншим не можна сплутати! Собаку вбили, собаку! Свої такого робити не стануть! А чи варто мені туди лізти? Воно, звісно, я не знаю далі дороги. Але загальний напрям ясно, не пропаду й без поводиря. Там, звичайно, біда, замок явно захоплений, а раз так, то не битися ж мені поодинці з цілим загоном? Якби там була в біді Пані… Або Приятель, або Шарль. Більше користі буде попередити людей принца. Але для цього потрібно хоч у чомусь самому розібратися, а то добре попередження: хто там – не знаю, скільки їх – не рахував.
Я був від стіни кроків за п'ятдесят, коли ворота відчинилися навстіж і троє вершників вигнали табун коней, приблизно п'ятнадцять. Гарні коні… Невже простий набіг? Гарні коні, дорого повинні коштувати. Демони рогаті, ось у чому справа!
Гарні-Ла збирався в разі невдачі в цій садибі коней міняти. Правильно, якщо з міста мчати щодуху… То саме до цих місць і доскачуть коні, а далі – потрібно їм відпочинок давати або губити коней? А тут свіжі… Були! Точний удар, ох, який точний! Розумна голова на тій стороні думає…Я тим часом підійшов уже до самої стіни.
– Відкрийте по-хорошому, суки!
Я ковзнув у ворота. Це було б дурістю, якби моє «нове чуття» не підказало, що біля самих воріт тепер нікого немає. Справді нікого – крім восьми небіжчиків. П'ятеро захисників і троє нападників. їх легко впізнати – в чорних плащах. Двоє поруч із кремезним старим років шістдесяти. Судячи з китиці біля ліктя – четвертий ранг, перший у своєму роді.
8
Хшанга має на увазі Арістотеля Хоча цей парадокс відомий під назвою «буриданів віслюк», насправді, в працях теолога Жана Буридана нічого схожого немає.