– Як і навіщо?
– Як – у них запитати треба, навіщо… Розумієш, душі відпущений певний запас… сили, чи що, душевної. Зазвичай людина встигає витратити його весь – і тоді припиняється життя. Смерть від старості або в боротьбі з хворобою витрачає. Бачив, мабуть, як від однакових хвороб одні вмирають, інші ні? Причому часто виживають саме ті, хто з вигляду слабший?
Зрозуміло – хто цього не бачив! Шарль помовчав, явно добираючи вирази, взяв весло й почав гребти.
– Людина може померти від старості, від хвороби чи від рани – в будь-якому разі душевна сила розтрачується… виснажується… вичерпується в боротьбі зі смертю. Виняток – убиті наповал. їхні душі зберігають те, що не встигли розтратити. Так от, у чарівниць є спосіб – якщо в тіло вмирущого (не від старості, звичайно), закликати душу вбитого, душу, що зберегла нерозтрачену силу, то тіло можна врятувати. Але, як правило, народжується нова душа, що злилася з двох колишніх.
Ну, демони пекла! Стій, мабуть, ТЕПЕР їх не треба поминати навіть подумки. Під час ТАКОЇ розмови – не треба. А товариш мій продовжує:
– Ми, «бронзові», пам'ятаємо, знаємо й вміємо все, що могли «срібло» і «мідь».
Він обмовився: сказав замість «олово» «срібло» – і тільки цим самим показав, що хвилюється.
– Уяви, що знаєш про своїх батьків усе те, що вони пам'ятають самі. У мене, правда, немає матері. Зате два батька – лицар Шарль і раб Змійка. Тільки, господарю, не питай, як і що ТАМ. Цього якраз і не пам'ятаю.
Шарль говорив усе спокійніше та спокійніше. Якби він був моїм ворогом, я б уже оголив меч від такого спокійного голосу.
– І якщо ти боїшся, ми можемо розлучитися хоч завтра.
– Ні!
– Тихіше, тебе за сто тисяч кроків чути. І ти ще не все знаєш. Хм… Чесно кажучи, все я й сам не знаю: те, що сталося в останні години життя лицаря Шарля, мені вибило геть із пам'яті…
Так і з пораненими буває: не пам'ятають останній бій перед раною.
– Але розраховувала твоя наречена не бронзу плавити, намагалася здійснити повну пересадку душі. Що взагалі виходить рідко, – не вийшло і в неї. Так що подумай сам.
– Ми друзі, Шарлю. Навіть якщо сам захочеш піти – ТУТ я тебе не пущу. Ти лісів не знаєш, пропадеш.
– Спасибі.
Відшукали ми підходящу протоку, пройшли по ній до іншого озера – дрібне воно, очеретом заросло, помирає, – і там переднювали.
Супутник все поривався мені пояснити, чому він Арфіаль недолюблює і чому в разі втілення лицаря – Шарля-старшого, як він його називає, – у мене міг з'явитися сильний суперник, – аж поки я не вгамував його доводами, що, по-перше, суперників не боюся, по-друге, все було до заручин, коли вона мені ще нічого не обіцяла й тому обдурити не могла.
Арфіаль. Ці аргументи справді здатні впокорити. Мабуть, я повинна дещо пояснити…
Відступ
Два листи
Перекладач. Справжність наведених нижче листів не підлягає жодному сумніву. Мало того, що накреслення літер, особливості мови, стилю й орфографії чітко вказують на середину XVIII століття, але їх також написано на справжньому веленевому папері з водяними знаками у вигляді монограми Джона Ватмана – того самого Джона, що винайшов ватман. Досі вважалося, що зберігся тільки один аркуш паперу з такою філігранню… Він датований 1745 роком. Початок першого листа загублено або свідомо знищено.
…Повинна Вам сказати, милий абате, що Вашими припущеннями Ви мене насмішили. Особливо це стосується графа Каліостро. Ось уже хто нам не рідня ні з якого боку!
Так, він має (сама переконалася) деякі здібності, що перевершують звичайні тепер для людини. (Я не випадково підкреслила – «тепер»: багато хто з сестер вважають, що взагалі всі люди здатні на таке, просто таланти в більшості дрімають.) Хай там як, я багато разів стикалася з такими от – теж чарівниками. Далеко не всі з них так нешкідливі, як Ваш граф-авантюрист.
Єдиний випадок із Вашого списку імен, що справді стосується нас, – це граф де Сен-Жермен. Його слуга, який заявив у Вашій присутності, що за останні триста років граф ні краплі не змінився, сказав чисту правду. Тільки… Чи звернули Ви увагу на фігурку цього «слуги»? Що – ляскаєте себе по лобі й запитуєте, як же так промахнулися, з Вашим-то досвідом і не впізнали перевдягнутої жінки? Заспокойтеся: ніхто не впізнав за цілі століття. Здібності цієї сестрички до навіювання у багато разів перевершують ті, що в бідного Каліостро.
Я, між іншим, пишу Вам про це не дарма. Виникла неприємна ситуація. Знайома Вам баронеса де…[12] впізнала в графові приятеля свого дідуся та об'єкт власного дитячого обожнювання. Певне, це не буде мати жодних наслідків (граф так і заявив: «їй ніхто не повірить»), але, на жаль, бували випадки, коли наші сестри гинули через недооцінку «звичайних» людей. Тому ми будемо вдячні Вам, якщо Ви обережно дізнаєтеся, чи не знайшлося серед впливових людей таких, що вірять досі у чудеса!
12
Титул баронеси не викреслено, а, як це було завжди в XVIII–XIX ст, вискоблено