– Я, Хайнлорітайн, прямий нащадок Бетелайна, служачи мечем іноземному королю, дістав од нього звання вище, аніж владика. Я би радніше вийшов на двобій із волоцюгою! Таких, – я тицьнув пальцем, – б'ють, але з такими не б'ються! Виставляю заміни!
Промова моя трохи грішила проти науки, що п отерці логікою називають: чим Лонні або Шарль гірше за мене? Але нам ще могло стати в нагоді, якщо мене визнають за благородного. І в хлопцях я був упевнений. Шарль виступив наперед із двома мечами в руках. Синка Владики перекосило: один із клинків був його власний. Стривай, ще побачиш. Дуелянт напнув лускатий панцир, а Шарль, навпаки – в самих штанах. Навіщо в такому випадку зайва вага? Адже все одно проти сокири та в такій лабеті жодні обладунки не встоять.
– То це ти новий чоловік отієї б…?
Він щось ще говорив, але цього не чув навіть я. Старий прийом – образити супротивника. Тобі це вдалося, небіжчику. Сокира зметнулася й пішла вниз, Шарль зустрів п не лівим мечем, як я сподівався, а правим. Хрестовину підставив. Бризнули іскри. І в ту ж мить лівим клинком Шарль завдав колючого удару. В рот! Руки схрестилися в повітрі – і все було скінчено. По натовпу пройшов гомін.
Змійка, напевно, поліз би битися і з другим, але його відсунув Лонні. Цей теж без панцира – сорочку, правда, залишив – із щитом і сокирою. Сокира менша, ніж у супротивника, але вистачить. Новий дружинник не став надягати обладунок. Це мені сподобалося.
– Пощади його, якщо можеш.
Бійці стали обличчям до обличчя. Лонні-Рос ліниво ткнув сокирою. Натовп зашумів: зазвичай більш досвідчений боєць намагається не бити першим, але, по-моєму, отерець учинив так навмисне. Його супротивник легко відбив удар і завдав свого. Так, таким ударом можна й отерські лати, поверх нашої кольчуги надягнені, проломити, і шолом якщо встоїть, так голова не витримає.
Лонні не став притискати щит до тіла, як роблять у нас, – навпаки, кинув його вперед і вгору. Окутий край щита вдарив по сокирі знизу – і весь богатирський замах псу під хвіст!
У цей день я зрозумів, що володіння щитом, про який Пані так презирливо казала, – теж мистецтво. На острові я дізнався тільки його ази. В Отері воно вже вмирає: там б'ються або з кинджалом улівій, або взявши меч обіруч – щити здебільшого для кінного бою. Але Лонні в його глушині вчили по-старому.
Наступний удар отерець відбив сокирою, я й не думав, що таке можливо: лезо сокири толсуорця врізалося у верхній край зброї мого друга, і на ньому залишилася значна щербина. Все-таки отерська сталь краща за нашу. Третій удар Лонні-Рос прийняв на умбон[13] щита, вчетверте – повторив той самий прийом, що вже застосував за першим разом. А в цей час його власні удари падали на верхню частину щита супротивника. Не на обкуття, ні – на поле щита! Лопалася шкіра, летіли тріски, і після чергового удару верхівка щита просто звалилася: шматки дощок повисли на вцілілих клаптях шкіри. Я відразу не зрозумів: чому ж обкуття не втримало? І лише в наступну мить збагнув, що смуги обкуття по краях не з'єднані між собою, його частинки просто прибиті кожна до частини торця.
Не хотів би я бути на місці невідомого мені дружинника: смерть дивилася в очі. Втім, хоробрості йому не бракувало: він повалив на щит отерця такий страшний удар, що пробив його наскрізь. І тільки тоді зрозумів, що Лонні навмисне підставив поле, неприкриту металом шкіру. Навіть наймогутнішому силачеві потрібна якась мить, щоб висмикнути сокиру з товстого дерева. Розуміючи, що його зараз може врятувати – якщо може – тільки швидкість, дружинник рвонув на себе сокиру щосили і мало не впав на спину, а щит повис на зброї!
Я спочатку охнув з усіма глядачами – такого ж не може бути! А після трохи не вмер. Річ у тому, що у нас щит на шкіряній стрічці носять! У поході він за спиною, перед боєм – узявся за рукоять, повернув, а стрічка все одно через плече! Ось чому щит притискається до корпуса, інакше стрічка заважає! Отерці теж так роблять, але не завжди, є і без стрічки в них щити, ті, що підвішуються до сідла. Такий і взяв Лонні, а коли ворог попався в пастку – випустив рукоять. Толсуортець устояв на ногах, але, щоб зберегти рівновагу, відскочив. І Лонні кинувся ворогові в ноги! Чесно кажучи, проти цього методу можна запропонувати дюжину контрприйомів: найпростіше – удар сокирою згори, і плювати, що на сокирі повиснув щит. Або викинути вперед ногу – можна носком, можна коліном. Або розвернутись, пропускаючи повз себе. Можна підстрибнути й ударити зверху ногою. Тільки все це потрібно встигнути, а ворог наш, зненацька захоплений, не встиг. У результаті впав на спину, голова – за межами поля бою. Програв!