– Вони усі сміливі люди, якщо на такому човні пішли через море. Ми не будемо їх убивати.
Двоє з трьох на мене подивилися. Як саме подивилися – словами не передаси. Але Приятель усміхнувся, закивав головою – це додало мені сили, і першим здався Змійка:
– Ну, може, вони нас більше боятися будуть, якщо живими візьмемо.
Я обвів очима округу:
– Нікого брати не будемо, навіщо тягар? Нам потрібно так пошкодити човен, щоб ніщо вже не допомогло, так?
Ох, як Пані каже, погані приклади – заразні.
– Отже, робимо так…
Я лежав біля байдака наших ворогів і думав про Неї, про мою Арфіаль. Якби не Вона, не обладунок її зачарований, хіба я зміг би підкрастися до ворогів серед білого дня? А мені ж їй ще все розповідати… Все. А як?
Арфіаль. Щонайменше на колінах…
…Тепер же мені слід перевірити, чи має рацію Приятель.
– Коли фокусник змахує паличкою…
– У нас вони плескають у долоні…
– То всі дивляться тільки на паличку. А то на долоні. Така вже натура. Я, коли дізнався, що в цей момент помічники слона по сцені проводять, спеціально прийшов ще раз – і не зміг очей відірвати від палички.
Добре б і мені цього звіра, слона, побачити. А то слово знаю, а який з вигляду – ні. І лежати мені так, зачаївшись, не знаю скільки. Гейзер на сусідньому схилі реве через приблизно рівні проміжки, але це приблизно й навіть дуже.
Перекладач. Типово для нашого героя – про природні явища, навіть такі небуденні, як гейзер, він згадує лише тоді, коли вони впливають на хід подій.
Сподіватися треба, що материкові ще не звикли. Гур-р! Фонтан води з парою вирвався між кам'яних брил. Я, не дивлячись на всі боки, «рибкою» пірнув у човен і там, намагаючись не шуміти, ковзнув під настил носового майданчика. Ковзнув і завмер: на щастя, припасів там залишилося мало – одні витратили, інші на землю виклали, щоб під рукою були. Та частина човна, що на сонці, нагрілася непогано, подекуди смола виступила, дерево висохло, аж дзвенить. Останні теплі дні, якщо я щось розумію в прикметах. Я витяг з мішка кужіль, просочений жиром видри, і почав бгати його між днищем і припасами, припинаючи арбалетними стрілами замість цвяхів.
В отерських книгах написано (і Лонні-Рос те підтвердив), що речі, жиром видри просочені, можна погасити тільки білим піском, – у нас такого й близько немає, у нас навіть жовтий пісок, такий, як у маєтку Візі в місці, відведеному для купання, не трапляється. Наш пісок синій,[15] але на Теплому озері і його немає. У нас, правда, жир видри – ліки, але ми багато чого не знаємо про властивості речовин.
Однак якщо материкові здогадаються вирубати зайняту вогнем частину, то потім діру, можливо, зуміють закласти. Звичайно, латка з невисохлого лісу мало чого варта, але до Пристані дійдуть, а там полагодять ґрунтовно. Отже, треба, щоб якнайдовше не помітили вогню: тут кожна мить має значення.
Завершивши кріпити кужіль, я взяв вийняте із зорової трубки скло і направив на хвостик кужелі. Коли вона спалахнула, крикнув, як птах рафона – сам цей птах на долоні поміститься, а кричить голосно. І не встиг я порахувати до п'яти, як почувся звук, що жваво нагадав мені маєток Візі, де працівників звали обідати, б'ючи по казанку.
Вартовий лантухом осів на землю. Старший групи рвонув з-за пояса ріг і засурмив, гостро відчуваючи своє тіло, – куди встромиться стріла – у груди? У горло? У живіт? Стріли не було. Камінь із пращі розбив ріг ущент і зламав палець, але вже після того, як пролунали перші рулади – зрозуміють свої, все зрозуміють! Ще одного поранило в руку.
Четверо, що залишалися здатні до дії, рвонулися були до байдака – туди, де складені були щити, списи, луки, – і різко зупинилися: поруч із купою зброї стояв той, кого після невдалої пастки на вітрильнику інакше, ніж «маленький демон», ніхто з толсуортської дружини не називав. У руках у цього демона були два метальні списи – їхні власні. У зубах – меч. Для людей, що майже не вміють фехтувати, стати до бою без щита й обладунків значило напевно загинути. До того ж знову свиснула стріла – і ще один схопився за руку вище ліктя.
– Геть! – «Маленький демон» показав списом на зарості. – Туди забирайтеся!
«У зарості? Назустріч своїм? Ну, так ми свою справу, виходить, зробили! Навіть якщо вони встигнуть корабель пошкодити, то не втечуть. І проти всього загону не встояти чотирьом. Корабель виведуть з ладу? Навіть якщо ми на чужому судні повернемося, але привеземо в мішку голови, господар буде задоволений». – І толсуортці побігли – назустріч своїм основним силам.