– Повірте, подібного роду текстів немало, проте цей – один із найбільш вдалих, тут наведено статистичні дані, гідні довіри. Цифр справді дуже багато, адже «ідентичники» розглядають аж двадцять дві країни Євросоюзу, проте висновки в усіх текстах – однакові. Якщо коротко, то головною перевагою трансцендентності є селекція: у пар, які асоціюють себе з однією з трьох «релігій книги» й дотримуються патріархальних цінностей, дітей більше, ніж у атеїстів або агностиків. Жінки в таких парах менш освічені, гедонізм та індивідуалізм менш поширені. У широкому розумінні трансцендентність передається генетично: випадки переходу до іншої віри або відмови від сімейних цінностей не відіграють значної ролі; люди переважно залишаються прив’язаними до метафізичної системи, в якій їх виховували. Отже, атеїстичний гуманізм, на якому ґрунтується світське «проживання разом», приречений на нетривале існування, а відсоток монотеїстів серед населення обов’язково зростатиме, особливо це стосується мусульман – і це ще не враховуючи імміграцію, яка тільки посилить це явище. Тож для європейських «ідентичників» цілком зрозуміло, що рано чи пізно між мусульманами та рештою населення спалахне громадянська війна. І вони роблять висновок, що, аби виграти цю війну, треба, щоб вона почалась якомога раніше – за різними припущеннями, до 2050 року, а краще набагато раніше.
– Справді, ніби логічно…
– Звичайно, з політичної та військової точки зору «ідентичники» мають рацію. Залишається тільки довідатися, чи вирішили вони перейти від слів до справ зараз – і у яких країнах. Відраза до мусульман досить сильна в усій Європі; проте Франція становить осібний випадок – через своє військо. Французьке військо – одне з найбільших у світі, цього неухильно дотримувалися всі уряди, навіть незважаючи на скорочення бюджету; завдяки цьому жодний рух бунтівників не матиме шансів, якщо уряд вирішить залучити військо. І тут ми бачимо зовсім іншу стратегію.
– Тобто?
– Військова служба є нетривалою. На цей момент усе французьке військо – сухопутне, морське та повітряне – налічує близько триста тридцять тисяч осіб, включно з жандармерією. Щороку набирають двадцять тисяч нових рекрутів – отже, за якихось п’ятнадцять років склад французького війська повністю зміниться. І якщо юні активісти-ідентичники – а вони майже всі досить юні – масово підуть на військову службу, то за відносно короткий термін зможуть взяти її під свій ідеологічний контроль. Від самого початку такої думки дотримувалася політична фракція руху; і саме через це два роки тому вона посварилася з фракцією войовничих, які вимагали негайно переходити до збройного опору. Гадаю, контроль над рухом збереже політична фракція, а до войовничих перейдуть хіба маргінали з числа дрібних злочинців, які обожнюють зброю; проте в інших країнах – зокрема, у скандинавських – ситуація може бути суттєво іншою. У Скандинавії тиск ідеології мультикультуралізму відчутніший, ніж у Франції, там «ідентичників» більше, і налаштовані вони агресивно; військо ж не є чисельним, тож навряд чи зможе дати відсіч серйозним заворушенням. Саме так – найближчим часом у Європі спалахне загальний бунт, і прийде він, цілком вірогідно, з Норвегії або Данії; потенційно нестабільними зонами лишаються також Бельгія та Нідерланди.
До другої ночі гуркіт повністю стих, і я легко упіймав таксі. Я похвалив грушеву настоянку Ламперера – ми майже випорожнили пляшку. Авжеж, звісна річ, я вже роки, та що там – десятки років – чув подібні розмови. Вислів «Після мене хоч потоп» приписують то Людовикові П’ятнадцятому, то його коханці мадам де Помпадур. Цей вислів якнайкраще характеризував мій настрій, проте чи не вперше мене відвідала тривожна думка: адже «потоп» міг відбутись і до мого скону! Звісно, я не розраховував на щасливий кінець життя – не було жодних шансів уникнути ні жалоби, ні хвороби, ні болю; проте досі я сподівався залишити цей світ, не ставши свідком жахливих подій.
Чи перебільшував Ламперер? На жаль, не перебільшував; на мене він справив враження людини, гідної довіри. Вранці я занурився у Rutube, проте не знайшов нічого про події на площі Кліши. Хіба натрапив на відео, яке налякало мене, хоч і не містило ніяких проявів жорстокості: група хлопців, з голови до ніг вбраних у чорне, у масках та каптурах, озброєні автоматами, поволі рухалися, розосередившись літерою V, серед будинків, які нагадували квартал Ла-Даль в Аржантеї[11]. Проте це відео знімали точно не на телефон: фокус був бездоганний, та ще й ефект уповільнення додали. Єдиною метою цього статичного приголомшливого сюжету було засвідчити присутність, контроль над певною територією. У випадку етнічної сутички мене було б автоматично зараховано до табору білих, тож уперше, вийшовши на закупи, я подумки подякував китайцям за те, що з самого заснування кварталу тут не було ні чорних, ні арабів; до речі, тут узагалі нечасто оселялися не-китайці, за винятком хіба що кількох в’єтнамців.