– Не так уже й давно. Ти надто молода, щоб пам’ятати, але батько лідерки – Жан-Марі Ле Пен – був тісно пов’язаний зі старим відгалуженням крайніх правих. Неприємний був тип, малописьменний – навряд чи він читав Дрюмона або Морраса[17]; проте він про них принаймні чув, вони були частиною його життя. Чого не скажеш про його доньку. Однак, навіть якщо пройде той мусульманин, не думаю, що вам варто чогось боятися. Він став партнером Соцпартії, тож не робитиме казна-чого.
– Щодо цього, – Міріам із сумнівом похитала головою, – я не така оптимістка, як ти. Коли до влади приходить мусульманська партія, євреї мають начуватися. Не пригадую винятків з цього правила…
Я мовчав; чесно кажучи, історію я знав погано – у ліцеї був неуважним, та й потім жодної книжки з історії не дочитав до кінця.
Міріам налила собі ще шампанського. Авжеж, саме так і треба було чинити – напитися й забути про обставини; до того ж шампанське було дуже смачним.
– Брат і сестра можуть продовжити навчання у школі, а я – піти до Тель-Авівського університету, мій диплом там визнається. Проте що мені робити в Ізраїлі? Я івритом жодного слова не знаю. Моя батьківщина – це Франція.
Її голос затремтів, я бачив, що вона ледь стримувала сльози.
– Так, я люблю Францію! – продовжувала Міріам все більш здушеним голосом. – Я люблю… не знаю, я люблю сир!
– О, сир у мене є!
Удаючи ідіота, я підскочив, намагаючись розсмішити її, побіг до холодильника. Справді, знайшлися сен-марселлен, конте, блакитний кос. Заразом я відкоркував пляшку білого вина. Проте Міріам не звернула на це уваги.
– До того ж… я не хочу, щоб ми розлучалися, – сказала вона і заплакала.
Я підвівся, підняв її, обійняв; я не знав, що їй казати. Я відвів Міріам до спальні, поклав на ліжко, ліг поруч. Вона тихо плакала.
Прокинувся я близько четвертої ранку; місяць був уповні, тож у кімнаті було дуже світло. Міріам лежала на животі у самій футболці. Звуки з бульвару майже не долинали. За кілька хвилин тихим ходом під’їхав «Рено Трафік» – автівка зупинилася навпроти нашого будинку. З авта вийшли двоє китайців, вони викурили по цигарці, роздивились навколо; потім там само несподівано скочили до автівки і рушили в бік Італійської брами[18]. Я повернувся на ліжко і погладив стегна Міріам; вона притулилася до мене, не прокинувшись.
Я перевернув її, розсунув ноги і почав пестити; вона майже одразу стала вологою, і я увійшов. Міріам завжди подобалася ця проста поза. Я підняв її ноги, щоб увійти глибше, і став штовхати. Часто кажуть, що жіноча насолода надто складна і загадкова; проте я не міг збагнути й природи власної насолоди. Я одразу відчув, що цього разу зможу стримуватися досить довго і зупинити за бажання хвилю насолоди. Мої стегна рухалися плавно й невтомно, і вже за кілька хвилин вона застогнала, потім зойкнула, а я продовжував рухи, продовжував навіть тоді, коли вона піхвою стала конвульсивно стискати мій прутень; я дихав повільно, без жодних зусиль; мені здавалося, ніби я – безсмертний; а потім вона крекнула, я впав на неї, схопив в обійми, а вона все повторювала: «О, любий… Коханий мій…» – і ридала.
Вдруге я прокинувся о восьмій ранку, зварив кави – і знову ліг; Міріам мирно сопіла, і її подих у повільнішому темпі накладався на тихий шум кавоварки. У блакитному небі літали щокаті хмаринки – вони завжди здавалися мені хмаринками щастя; їхня білина підкреслювала блакить неба – саме такі хмаринки малюють діти над ідеальними хатками з димом із димаря, басейном і квітами. Навіть не знаю, навіщо я увімкнув канал iT`el`e, наливши собі першу чашку кави. Гучність було виставлено надто високу, і кілька хвилин я шукав пульт, щоб натиснути кнопку «Без звуку». Але було пізно – Міріам прокинулася; як і була – в одній футболці – вона скрутилася на канапі. Що ж, коротку мить тиші було завершено – я повернув звук. Цілу ніч мережею ширилася новина про таємні перемовини між Соцпартією і Братством. На всіх каналах – iT`el`e, BFM, LCI – говорили лише про це, всюди тривав нескінченний спецвипуск новин. Поки що не було жодної реакції від Манюеля Вальса, проте об одинадцятій усі чекали на прес-конференцію Мохаммеда Бен Аббеса.
17
Шарль Моррас (Charles Maurras, 1868–1952) – французький публіцист, політик і поет, теоретик «інтегрального націоналізму».
18
Термін «брама» залишився в урбаністичному просторі Парижа з часів, коли місто мало оборонні мури. Місця, на яких стояли брами, перетворилися на важливі транспортні вузли. Італійську браму розташовано у 13-му окрузі.