Я ввімкнув радіо у авті: почалися вибори; тривали вони без пригод; Франсуа Олланд уже проголосував у своєму «коррезькому ф’єфі»[25]. Відсоток відвідуваності – якщо про це можна судити в таку ранню пору – був високий, вищий, ніж під час двох останніх президентських виборчих кампаній. Дехто з політичних аналітиків висловлював припущення, що підвищений рівень явки вигідний «урядовим партіям» і грає не на користь крайніх; проте інші не менш поважні експерти мали цілком протилежну точку зору. Зрештою, поки що з рівня явки висновки робити було зарано – і не варто було слухати радіо; тож я його вимкнув і залишив стоянку.
Щойно рушивши з місця, я помітив, що палива в баку залишалося не більше чверті; треба було зазирнути на заправку. Також раптом я усвідомив, що шосе незвично безлюдне – це був той момент, коли суспільство вільно дихає, розслабляється, а його члени коротку мить тішать себе ілюзією індивідуального існування. Проте я вже проїхав майже сто кілометрів – і мені не трапилося жодного авта; лише раз дивом ухилився від вантажівки з болгарськими номерами, яка звивалася шляхом, неначе сп’яніла від втоми, між роздільною смугою і краєм шляху. Усе здавалося досить спокійним, я мчав уздовж двобарвних каналів, що їх легкий вітерець наїжачував брижами; сонце осявало луки й гаї, мов відданий працівник. Тоді я знову ввімкнув радіо, проте цього разу – безрезультатно: всі станції, занесені до пам’яті приймача – від France Info та Europe 1 до Radio Monte-Carlo і RTL – передавали лише нерозбірливе бубоніння перешкод. У Франції щось відбувалося, я був упевнений; і все ж я міг, не зупиняючись, на швидкості 200 км/год мчати дорогами «Шестикутника»[26] – напевно, це було найкращим рішенням, адже в цій країні вже ніщо не працювало як слід, можливо, навіть радари вимкнулися; таким темпом о четвертій я вже мав би бути на прикордонному посту Жонке; якщо ситуація в Іспанії стабільніша і до громадянської війни ще далеко, то гра була того варта. Однак у мене закінчувалось пальне, і цю проблему слід було вирішити якнайшвидше; на наступній зупинці я мусив найперше подумати про це.
Наступною зупинкою став Пеш-Монта. На вказівних щитах не повідомлялося нічого цікавого: жодного ресторану з місцевими стравами – якась янсеністська станція, присвячена винятково пальному; проте я не міг терпіти аж до «Саду Кос-дю-Ло», розташованому в п’ятдесяти кілометрах нижче. Я заспокоївся, вирішивши, що зупинитись і заправитися можу в Пеш-Монта, а зупинитись і отримати насолоду – в Кос-дю-Ло, де накуплю собі фуа-гра, козячого сиру «кабеку», кагору – і смакуватиму цим того ж вечора в номері готелю десь на Коста-Браві; саме таким був мій план – цілком свідомий і здійсненний план.
Паркінг був порожній, тож я одразу збагнув: щось тут не так; я пригальмував і обережно звернув до заправки. Вікно було розтрощено – тисячі скалок вкривали асфальт. Я вийшов з авта, підійшов – усередині вітрину, за якою я побачив напої, було розбито, а стійки з газетами – розкидано. Касирку я знайшов на підлозі в калюжі крові – вона притискала руки до грудей у марній спробі захистити себе. Не було чути ні звуку. Я попрямував до помп із бензином, проте їх було заблоковано. Певно, увімкнути їх можна було лише через касу. Тож я повернувся до крамнички, з огидою переступив через труп, однак не знайшов жодного пристрою, який керував би постачанням пального. Трохи повагавшись, я взяв з полиці сандвіч з тунцем і овочами, безалкогольне пиво та путівник «Мішелен».
З-поміж готелів, які пропонував путівник у цьому регіоні, найближчою була «Станція О-Керсі» в містечку Мартель; достатньо було проїхати з десяток кілометрів по шосе D840. Рушивши у бік виїзду, я помітив два тіла на стоянці для вантажівок. Я вийшов, наблизився – справді, двоє юних арабів, судячи з одягу – з передмістя; обидва були мертві – крові втратили дуже мало, але мертві були напевно; один із них досі стискав пістолет-кулемет. Що тут могло статися? Про всяк випадок я спробував упіймати радіохвилю, проте знову отримав тільки скреготіння перешкод.
25
Департамент Коррез (Corr`eze) у центральній частині Франції (область Лімузен) вважався традиційним електоральним «ф’єфом» (середньовічний термін, що позначає володіння феодала) Франсуа Олланда і «лівих». Однак уже після виходу «Покори», на місцевих виборах у березні 2015 року об’єднання правих одержало у цьому департаменті впевнену перемогу, потіснивши соціалістів.
26
«Шестикутником» (Hexagone) журналісти та звичайні французи називають Францію через обриси її географічної карти.