– До французьких таємних служб, – спокійним тоном повів він далі, – я пішов, звісна річ, тому, що в дитинстві захоплювався історіями про шпигунів; але, гадаю, ще й тому, що успадкував патріотизм свого батька – саме це захоплювало мене в ньому найбільше. Він народився у 1922 році – лише уявіть! Сто років тому!.. Пішов до руху Спротиву, щойно той було утворено в червні 1940 року. Вже у його часи до французького патріотизму ставилися зі зневагою. Можна сказати, що патріотизм народився у битві під Вальмі у 1792 році, а занепад його почався в траншеях Вердена у 1917-му[34]. Зрештою, трохи більше століття – не так вже й багато. А хто нині вірить у французький патріотизм? Національний фронт нібито вірить, еге ж, але є в їхній вірі якась безнадія, вагання; решта ж партій відверто розраховують на розчинення Франції у Європі. Бен Аббес також вірить у Європу – навіть більше, ніж інші, проте він вірить інакше: для нього Європа – це зразкова модель цивілізації. Взірець для Бен Аббеса – імператор Август; і це не найгірший взірець. Виступи Августа в Сенаті збереглися – і, знаєте, я впевнений, що він уважно їх вивчив.
Таннер знову замовк, а потім додав замислено:
– Хтозна, може, вийшла б велика цивілізація… Ви добре знаєте Рокамадур? – зненацька запитав він.
Я вже куняв, але відповів, що ні, не знаю, хіба що з телепередач.
– Обов’язково поїдьте туди. Це лише за двадцять кілометрів звідси – і воно того варте. Паломництво до Рокамадуру було одним із найпрестижніших. Генріх Плантагенет, святий Домінік, святий Бернард, святий Людовик, Людовик ХІ, Філіпп Вродливий – усі колінкували перед Чорною Дівою, усі навколішки долали сходи до святилища, покірно вимолюючи прощення гріхів. Саме в Рокамадурі можна оцінити велич середньовічної християнської цивілізації.
На пам’ять спливали уривки думок Гюїсманса про Середньовіччя; арманьяк був напрочуд смачним; я міркував над відповіддю, аж раптом збагнув, що не здатен скласти до купи двох слів. На мій подив, Таннер твердим і добре поставленим голосом прочитав вірш Шарля Пеґі:
Доволі важко розуміти інших людей, вгадувати, що приховується в їхніх серцях – без трунку, напевно, це взагалі було б неможливо. Збентежено і зворушено слухав я, як цей охайний вишуканий інтелігентний і іронічний старий декламував поезію:
Він із покорою, мало не з сумом похилив голову.
– Ви зауважили? Вже у другій строфі, щоб надати віршеві сили, Пеґі змушений звернутися до Бога. Самої вітчизни мало – її слід пов’язати із чимось могутнішим, із загадковою містикою. Тож у наступних рядках поет відкрито каже про цей зв’язок:
– Французька революція, республіка, вітчизна… авжеж, усе це призвело до чогось – до чогось, що тривало трохи більше століття. А середньовічне християнство проіснувало більше тисячі років. Марі-Франсуаз казала, що ви – фахівець із творчості Гюїсманса. Проте, як на мене, ніхто не відчув дух християнського середньовіччя, ніхто не показав його з такою силою, як Пеґі – переконаний республіканець, атеїст і дрейфусар. Він, як ніхто інший, збагнув, що справжнє божество Середніх віків, живе серце їхньої віри – не Бог-Отець і навіть не Христос; це – Діва Марія! І ви відчуєте це в Рокамадурі…
34
Битва при Вальмі (20 вересня 1792 р.) стала першою перемогою французької армії під час Війн революції. Тоді генералам Франсуа-Кристофові Келлерману та Шарлеві-Франсуа Дюморьє вдалося зупинити наступ прусського війська на Париж. Верденська битва (20 серпня – 18 вересня 1917 р.) стала визначальною перемогою французів над німецьким військом під час Першої світової війни.34