Раніше я вкрай рідко звертався до сайтів платних сексуальних послуг – переважно влітку, щоб якось перебути період між двома студентками; взагалі ж я почувався досить задоволеним. Швиденько посновигавши мережею, я переконався, що поява нової ісламської влади не позначилася на роботі сайтів знайомств. Я тягнув кілька тижнів, вивчав чужі сторінки, деякі роздруковував, аби уважніше перечитати (ескорт-сайти нагадують кулінарні книги, де напрочуд зворушливі описи страв натякають на втіху значно більшу, ніж, здебільшого, отримуєш у результаті). Нарешті мій вибір впав на «Темненьку Надю»; зважаючи на політичні обставини, мене збуджувала вже сама думка про мусульманку.
Проте Надя мала туніське коріння й уникнула повторної ісламізації, що охопила її покоління. Ця донька рентгенолога завжди мешкала у заможних кварталах і навіть не думала носити чадру. Надя навчалася на другому курсі магістратури з сучасної літератури і могла бути однією з моїх колишніх студенток; однак я помилився – раніше вона навчалася в університеті «Париж-Дідро». У сексі Надя була професіоналкою, проте пози змінювала автоматично, з відсутнім виглядом, і пожвавилася лише під час анального контакту; задок у неї був маленький і досить вузький, проте я чомусь не відчував жодної втіхи, хоч і знав, що можу годинами трахати Надю похмуро і без утоми. Тільки коли вона почала скрикувати, я зрозумів, що дівчина боїться відчути насолоду – а потім, певна річ, закохатися; вона швидко обернулася до мене й довершила роботу вустами.
Перш ніж я пішов, ми ще трохи погомоніли на канапі, придбаній в інтернет-крамниці «Дім диванів»; треба ж було чимось заповнити час, за який я заплатив! Надя була розумною, проте вельми нещирою дівчиною: щодо всіх тем – від обрання Бен Аббеса до боргів країн третього світу – вона думала саме те, що слід було думати. Однокімнатна квартира Наді вражала гарним смаком та бездоганним ладом; я був упевнений, що поводиться вона дуже помірковано і, замість витрачатися на розкішні дрібнички, дбайливо відкладає гроші. Так і було: Надя зізналася, що за чотири роки роботи – а почала вона у вісімнадцять – зібрала достатньо, аби придбати оцю квартиру. В такому дусі вона збиралася продовжувати до кінця навчання – а потім мріяла працювати у ЗМІ.
За кілька днів я зустрівся з «Дурненькою Бабет», якій на сайті співали дифірамби та яка змальовувала себе як «запальну дівчину без табу». Вона прийняла мене у досить старій, але милій двокімнатній квартирі, вбрана у станик, який залишав груди оголеними, та тоненькі стрінги. Бабет мала довге біляве волосся та відрите щире обличчя – мало не янгольське. Їй також подобався анальний секс – але вона не боялася це показати. Цілу годину я не міг кінчити, тож Бабет зауважила, що я міцний горішок; але насправді, як і минулого разу, незважаючи на залізну ерекцію, я не відчував ані найменшого задоволення. Бабет попросила спустити їй на груди – я так і зробив. Розмазавши сперму по грудях, вона зізналася, що обожнює, коли її повністю вкриває ця рідина; Бабет регулярно брала участь у gang bangs – групових актах кількох чоловіків з однією жінкою, часом у спеціальних клубах любителів обміну партнерами, але траплялося, що й у громадських місцях, наприклад, на автостоянках. Хоча плата за участь у подібних розвагах була незначною – п’ятдесят євро з особи, – для Бабет вони були неабияким прибутком, адже часом вона запрошувала сорок-п’ятдесят чоловіків, які по черзі користувалися трьома її отворами, а потім усі спускали на неї. Наступного разу – пообіцяла Бабет – вона обов’язково повідомить мене про «вечірку». Я ґречно подякував їй. Насправді це мене не вельми цікавило, але Бабет мені дуже сподобалась.
Врешті-решт я досить високо оцінив послуги цих двох дівчин-ескортів. Однак не настільки, аби прагнути зустрітися з ними вдруге чи зав’язати стосунки; їм не вдалося наповнити мене наснагою до життя. То що ж мені залишалося – помирати? Ні, такий вихід видався мені завчасним.
А за кілька тижнів помер мій батько. Про це я дізнався з дзвінка його подруги, Сильвії. У нас було мало нагод, – жалілася вона мені в слухавку, – щоб поговорити. Еге ж, то був ще той евфемізм, адже насправді ми не розмовляли ніколи, навіть про існування Сильвії я знав лише з непрямого натяку батька під час нашої останньої розмови два роки тому.
Вона заїхала за мною на вокзал у Бріансоні. Поїздка видалась украй неприємна. TGV до Ґренобля був ще цілком пристойний – залізнична компанія SNCF[37] підтримувала мінімальний рівень сервісу в швидкісних потягах; проте TER – потяги місцевого сполучення – здавалося, залишили напризволяще; той, у якому я прямував до Бріансона, кілька разів ламався і, зрештою, запізнився на годину і сорок хвилин; туалети були забиті, потік води впереміш із нечистотами залив підлогу, загрожуючи дістатись і до сидінь пасажирів.