Спочатку все йшло як завжди, тобто не дуже й погано; дівчата винаймали симпатичну однокімнатну квартиру біля площі Монж; вони запалили ладан та увімкнули приємну музику – щось на кшталт співу китів; я входив у них по черзі з усіх боків, не знаючи ні втоми, ні насолоди. І тільки за півгодини, коли я брав Луїзу по-собачому, сталося дещо новеньке; Рашида поцілувала мене і, мило всміхнувшись, прилаштувалася ззаду; спочатку вона поклала руку мені на стегно, потім нахилилась і взялася вилизувати мені яйця. Потроху я відчував, як зростає мій захват і повертаються забуті хвилі насолоди. Хтозна, можливо, лист Міріам і те, що вона залишила мене офіційно, звільнили мене. Сповнений вдячності, я обернувся, зірвав з себе презерватив і віддався вустам Рашиди. За дві хвилини я спустив; дівчина дбайливо злизувала останні краплини, а я ніжно гладив її волосся.
Залишаючи дівчат, я дав кожній по сто євро чайових; либонь, негативні висновки були передчасними – цим двом вдалося підтвердити можливість мутації, яка відбулася з життям мого батька; хтозна, мабуть, якщо навідуватиму час від часу Рашиду, то між нами спалахне почуття – ніщо не могло цьому завадити.
Цей промінчик надії блиснув саме тієї миті, коли у Франції прокинувся оптимізм, якого вона не знала з часів Славного тридцятиріччя[40] – тобто вже півстоліття. Усі одностайно вітали перші кроки «уряду національної єдності», створеного Мохаммедом Бен Аббесом – експерти сходилися на тому, що ніколи ще новообраний президент Республіки не мав подібного успіху. Думками я часто повертався до слів Таннера про міжнародні амбіції нового керманича – і задоволено відзначав події, які проходили майже непоміченими: відновлення перемовин між Марокко і Євросоюзом щодо майбутнього членства; щодо Туреччини, то було вже навіть визначено дати. Римську імперію послідовно відбудовували – та й усередині країни Бен Аббес утілював безпрограшний план. Першим наслідком його обрання стало зниження злочинності – і у неймовірних пропорціях: навіть у найнебезпечніших кварталах злочинів стало вдесятеро менше. Другим успіхом стало стрімке падіння рівня безробіття. Причиною цього, без сумніву, було масове зникнення жінок з ринку праці, у свою чергу спричинене значним підвищенням виплат на родину – першочерговим заходом, символічно представленим новим урядом. Звісно, спочатку обумовлення виплати припиненням будь-якої професійної діяльності викликало невдоволення серед лівих, проте, коли з’явилися перші дані щодо безробіття, роздратування миттю вщухло. Не спостерігалося навіть зростання дефіциту бюджету: підвищення виплат на родину компенсували різким зменшенням бюджету міністерства освіти, на яке раніше виділяли найбільше державних коштів. Було впроваджено нову систему, згідно з якою обов’язкова освіта обмежувалася початковою школою – тобто приблизно у віці дванадцяти років; учень отримував атестат, який визнавався як документ про отримання освіти. Заохочувалося ремісництво; всі заклади середньої і вищої освіти стали приватними. Метою всіх цих реформ було «повернути родині – головній ланці нашого суспільства – чільне місце й належну повагу»; так заявили президент Республіки і його прем’єр під час досить дивного спільного виступу – Бен Аббес підібрав майже магічну тональність, а Франсуа Бейру, осяяний широкою блаженною усмішкою, ніби грав роль Жана Сосісса, Hanswurst зі старих німецьких пантомім – той кумедно повторював усе, що сказав щойно головний персонаж. Вочевидь, мусульманським школам не було чого боятися – в галузі освіти нафтові монархії завжди виявляли безмежну щедрість. Що дивно – деякі католицькі й єврейські освітні заклади також отримали зиск, звернувшись за підтримкою до керівників великих компаній; було проведено наради з акціонерами, і пролунали заяви про відкриття дверей закладів, як завжди, у вересні.
40
Славне тридцятиріччя (Trente Glorieuses) – період економічного зросту в більшості розвинених країн-членів Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) у 1945–1973 роках.