Неочікуваний переворот у системі протиставлення «лівоцентристи – правоцентристи», що з давніх-давен визначала французьке політичне життя, спочатку збентежив і майже позбавив мови переважну більшість журналістів. Бідолашний Кристоф Барб’є зі смішним шаликом, никаючи телемайданчиками, заледве тримався на ногах, не в силах коментувати історичну мутацію, наближення якої він не помітив – зрештою, її наближення не помітив ніхто. А втім, потроху, за кілька тижнів, сформувалися кілька опозиційних груп. Перш за все світські ліваки. Відбулися протестні збори, підбурювані такими химерними постатями, як Жан-Люк Меланшон та Мішель Онфре[41]; Лівий фронт нікуди не дівся (принаймні на папері він існував), тож цілком можна було припустити, що у 2027 році перед Бен Аббесом постане серйозна проблема; і це не враховуючи кандидатки від Національного фронту. З іншого боку гучніше залунали голоси таких угрупувань, як Союз студентів-ваххабітів, – вони обурювалися стійкістю аморальних звичаїв та вимагали реального застосування шаріату. Така дискусія була французам новиною і дуже різнилася від тих чвар, що точились упродовж останніх десятиріч, – і водночас вона мало чим відрізнялася від суперечок у більшості арабських країн; проте на цьому полі мав іще відбутися справжній бій. Саме існування політичного протистояння (хай навіть штучного) є необхідною передумовою злагодженої роботи ЗМІ – а може, й побутування серед населення хоча б формальної віри в демократичність процесу.
Поза цією поверховою метушнею у Франції відбувалися швидкі – і дуже глибокі – зміни. Невдовзі з’ясувалося, що Мохаммед Бен Аббес мав і власну точку зору, далеку від ісламу; під час однієї з прес-конференцій він заявив, що зазнав великого впливу філософії дистрибутизму, чим не на жарт перелякав слухачів. Насправді під час виборчої кампанії він казав про це не раз, проте журналісти мають природжену схильність до неуважного ставлення до інформації, тому тоді цю заяву ніхто не підхопив і не засудив. Проте цього разу йшлося про діючого президента, тож журналістам довелося поцікавитися термінологією. Упродовж кількох наступних тижнів усім охочим стало відомо, що дистрибутизм – це напрям у філософії економіки, що з’явився в Англії на початку ХХ сторіччя під впливом ідей Ґілберта Кейта Честертона та Гілера Беллока. Цю течію подавали як «третій шлях», відмежовуючись від капіталізму і комунізму (який називали «державним капіталізмом»). Основою дистрибутизму було скасування поділу між капіталом і працею. Сімейне підприємство вважалося за основну і природну одиницю економіки; у деяких галузях промисловості, коли виникала потреба в об’єднанні у більші компанії, мало робитись усе можливе, щоби працівники ставали акціонерами та брали участь в управлінні підприємством.
Дистрибутизм (пізніше Бен Аббес був змушений це уточнити) цілком відповідав засадам ісламу. Уточнення прийшлося до ладу, адже за життя Честертон і Беллок активно захищали католицизм. Невдовзі з’ясувалося, що, незважаючи на підкреслену антикапіталістичну спрямованість нової доктрини, приводів побоюватися у Брюсселя не було. Насправді основними заходами, до яких вдався новий уряд, були, з одного боку, повне скасування державних дотацій для великих промислових груп (а цього в Брюсселі вже давно домагалися, адже дотації вважалися прямим порушенням принципу вільної конкуренції), а з другого – коригування податкової системи на користь ремісників та дрібних приватних підприємців. Нововведення миттю набули шаленої популярності, адже впродовж кількох десятиліть молодь мріяла головним чином про те, як відкрити «власну справу» або принаймні набути статусу незалежного працівника. Крім того, нововведення повністю відповідали змінам у національній економіці: незважаючи на недешеві плани її порятунку, повсюдно у Франції одне за одним зачинялися великі промислові підприємства; а промисли й сільське господарство не лише отримували бариші, а й виборювали нові сегменти ринку.
41
Жан-Люк Меланшон (Jean-Luc M`elenchon, нар. 1951) – французький політик, один із очільників лівих сил. Мішель Онфре (Michel Onfray, нар. 1959) – французький філософ-гедоніст.