— М-м-м, не знаю, чи це добре. Як щодо простішого пояснення? Валентин не такий обережний, яким має бути, бо йому нічого боятися.
— Не розумію, Харрі.
Харрі затягнувся і випустив дим із куточка рота, втягуючи його знову через ніс. Цього трюку він навчився у білявого німця, що грав на диджериду у Гонконгу: "Exhale and inkale at the same fucking time, mate, and you can smoke your citarettes twice".[42]
— Іди додому і відпочинь, — запропонував Харрі, — нелегкий видався день.
— Спасибі, але начебто психолог тут я, Харрі.
— А вбивця, що тримав блискучу сталь біля твого горла? Пробач, лікарю, але тобі не вдасться позбутися цього спогаду в раціональний спосіб. Жахи юрмляться чергою, повір мені, я там був. Тож поговори про це з колегою. Це наказ.
— Наказ? — обличчя Столе злегка викривилося в подобі посмішки. — Тепер ти шеф, Харрі?
— А ти коли-небудь у цьому сумнівався? — Харрі опустив руку в кишеню і дістав телефон. — Слухаю?
Він кинув недопалок додолу:
— Загасиш? Вони дещо знайшли.
Столе Еуне подивився услід Харрі, що зник у дверях. Потім перевів погляд на недопалок і обережно опустив на нього черевик. Натиснув. Покрутив ступнею. Відчув, як під тонкою підошвою сигарета розвалилася. Столе відчув приплив люті. Він знову покрутив ступнею, втираючи фільтр, попіл, папір і м’які рештки тютюну в асфальт. Потім кинув свій недопалок і повторив рух. Йому хотілося кричати, бити, сміятися, плакати. Він відчував усі відтінки смаку своєї сигарети. Він жив! Жив, дідько б їх усіх узяв!
— Готель "Касба" на вулиці Ганге-Ролв, — повідомила Катрина Харрі, що ще не встиг зачинити за собою двері. — У цей готель зазвичай посольства селять своїх співробітників, поки їм шукають житло. Порівняно недорогий, номери маленькі.
— М-м… Чому саме цей готель?
— Це єдиний готель, куди постачають такі ватні палички. Розташований у тому районі міста, по якому проходить маршрут дванадцятого трамвая, — сказав Бйорн. — Я зателефонував туди. У них не зареєстровані Ставнес, Єртсен і Юхансен, але я відправив їм фоторобот, складений Беатою.
— І?
— Портьє сказав, що у них є схожий постоялець, такий собі Савицький. Той сказав, що працює у Білоруському посольстві. Зазвичай він іде на роботу в діловому костюмі, але останнім часом став ходити у спортивному. І їздити на велосипеді.
Харрі схопив слухавку стаціонарного телефону:
— Хаген? Нам потрібна "Дельта". Негайно.
Розділ 33
— Значить, ти хочеш, щоб я це зробив? — сказав Трульс, крутячи у руках келих пива.
Вони сиділи у бістро "Кампен". Мікаель запевнив його, що це — пристойний ресторан у стилі Східного Осло, вважається популярним у правильних людей, які більше цікавляться культурою, ніж грошима, у людей, низького річного доходу яких вистачає лише на те, щоб підтримувати свій студентський стиль життя, не викликаючи при цьому співчуття.
Трульс прожив у Східному Осло усе своє життя, але ніколи не чув про це місце.
— А навіщо мені це робити? — поцікавився він.
— Тимчасове усунення, — сказав Мікаель, виливаючи рештки води з пляшки в склянку. — Я його скасую.
— Справді? — Трульс із підозрою подивився на Мікаеля.
— Так.
Трульс зробив ковток із келиха і провів рукою по губах, хоча піна вже давно осіла. Він не поспішав.
— Якщо це так просто, чому ти не зробив цього раніше?
Мікаель заплющив очі і глибоко вдихнув:
— Це не так просто, але я це зроблю.
— Тому що…
— Тому що зі мною буде покінчено, якщо ти не допоможеш.
Трульс реготнув:
— Це ж треба! Як швидко усе може змінитися! Еге ж, Мікаелю?
Мікаель Бельман огледівся. Зал був повен, але він вибрав це місце, бо сюди не ходили поліцейські, а він не повинен був потрапляти їм на очі в компанії Трульса. І він підозрював, що Трульс це зрозумів. Ну то й що?