А ось Трульсові Бернтсену Катрина здивувалася.
З тієї простої причини, що вона знайшла посилання на внутрішню записку, спрямовану з Екокрима на ім’я начальника поліції, тобто написану в цьому управлінні, в якій на підставі відмови Трульса Бернтсена пояснити походження енної суми готівки у начальника поліції прохали дозволу почати розслідування за підозрою в корупції.
Вона не знайшла відповіді на цю записку, тому вирішила, що Бельман відповів усно.
Їй здалося дивовижним, що начальник поліції і явно корумпований поліцейський так часто передзвонювалися й обмінювалися текстовими повідомленнями, користувалися кредитками в одних і тих самих місцях в один і той самий час, одночасно подорожували літаками й потягами, в одні й ті самі дні селилися в одні й ті самі готелі, ходили до одного й того самого тиру. Коли Харрі попросив її ґрунтовно перевірити Бельмана, вона виявила, що начальник поліції переглядав гомосексуальні сторінки в Мережі. Чи міг Трульс Бернтсен бути його коханцем?
Деякий час Катрина сиділа і дивилася на монітор.
Ну то й що? Не обов’язково цей факт має велике значення.
Вона знала, що того вечора Харрі зустрічався з Бельманом на стадіоні "Валле Говін" і розповів йому, що вони знайшли його кулю. І перед від’їздом Харрі пробурмотів, що у нього таке відчуття, ніби він знає, хто міг підмінити кулю на складі речдоків. Коли вона запитала його, хто це був, він відповів:
— Тінь.
Катрина розширила пошук і заглибилася назад у час.
Вона проглянула результати.
Бельман і Бернтсен нерозлучно слідували по кар’єрних сходинках. Це почалося в поліцейському відділку Стовнера, куди вони потрапили після закінчення Поліцейської академії.
Вона відкрила список інших співробітників дільниці в той період часу.
Погляд її ковзав по монітору, поки не зупинився на одному імені. Вона набрала номер з кодом 55[44].
— Ну нарешті, фрекен Братт! — проспівав голос у слухавці, і вона з подивом помітила, як радісно їй знову чути непідробний бергенський акцент. — Ви вже давно повинні були пройти обстеження!
— Хане!
— Доктор Хане, якщо не заперечуєте. Будьте такі ласкаві, роздягніться до пояса, Братт.
— Заткнися, — попередила вона й не зуміла стримати усмішку.
— Але я прошу тебе не плутати медичну науку з небажаною сексуальною увагою на робочому місці, Братт.
— Мені сказали, що тебе знову перевели у відділ з підтримки порядку?
— Так точно. А ти де зараз?
— В Осло. І до речі, я тут в одному списку прочитала, що ти працював у поліцейському відділку Стовнера разом з Мікаелем Бельманом і Трульсом Бернтсеном.
— Відразу після закінчення Поліцейської академії, і тільки через жінку, Братт. Я розповідав про неї?
— Звичайно.
— Але коли історія з нею закінчилася, завершилася й історія з Осло. — Він заспівав: — Вестланн, Вестланн über ailes.[45]
— Хане! Коли ти працював разом з…
— Ніхто не працював з тими двома хлопцями, Катрино. Ти працюєш або на них, або проти них.
— Трульса Бернтсена усунули.
— Давно вже час. Знову когось побив, мабуть.
— Побив? Він бив затриманих?
— Гірше. Він бив поліцейських.
Катрина відчула, як у неї заворушилося волосся.
— Он як? Це ж кого?
— Усіх, хто намагався підкотитися до дружини Бельмана. Бівіс Бернтсен був без пам’яті закоханий у них обох.
— Чим він користувався?
— У якому сенсі?
— Чим він їх бив?
— А я ж звідки знаю? Чимось важким, напевно. Принаймні, судячи з молодого мешканця півночі, який мав необережність занадто тісно притулити до себе в танці пані Бельман на різдвяному святі.
— Що це ще за мешканець півночі?
— Його звали… зараз… якось на "р". Руне. Ні, Рунар. Рунар, точно. Рунар, зараз… Рунар.
"Ну ж бо", — думала Катрина, поки її пальці самі по собі носилися по клавіатурі.
— Пробач, Катрино, відтоді багато часу спливло. Може, якщо ти роздягнешся до пояса…