У її погляді, прикованому до нього, ще були помітні сліди замішання, яке ось-ось зміниться чимось іншим. Мозок Мікаеля Бельмана працював на повну потужність. Збирав і обробляв інформацію, шукав зв'язку, робив висновки. Він знав, що йому нелегко буде пояснити, чому в нього вологе волосся. І що вона бачила Ізабель, що її мозок, зовсім як його власний, блискавично обробляє інформацію. Адже людський мозок так улаштований. Він невблаганно логічний, коли маленькі шматочки інформації несподівано складаються в одну загальну картину. І він побачив, як щось інше прийшло на зміну замішанню. Здогадалась. Ула опустила очі, отож, коли він підійшов і постав перед нею, її погляд уперся йому в живіт.
Мікаель ледве упізнав її голос, коли вона прошепотіла:
— Ти отримав її смс надто пізно.
Катрина повернула ключ у замку і потягла двері на себе, але ті не відчинилися.
Гуннар Хаген підійшов і рвонув їх.
Вологий жар і запах затхлості ударили в ніс п’яти людям, що стояли біля дверей.
— Тут, — сказав Гуннар Хаген. — Ми нічого не чіпали з моменту останнього використання.
Катрина увійшла першою і натиснула вимикач.
— Ласкаво просимо в регіональне управління Бергена в Осло, — збентежено вимовила вона.
Беата Льонн переступила через поріг:
— Значить, ми ховатимемося тут.
Холодне блакитне світло люмінесцентної лампи освітлювало квадратну бетонну кімнату з сіро-синім лінолеумом на підлозі і голими стінами. У кімнаті без вікон стояли три столи із стільцями, на кожному із столів знаходився комп’ютер. На одному із столів були також кавоварка з підпалинами і велика пляшка води.
— У нас буде кабінет у підвалі Поліцейського управління? — з недовірою вимовив Столе Еуне.
— Формально ви знаходитеся на території слідчого ізолятора Осло, — сказав Гуннар Хаген. — Цей підземний хід проходить під парком. Якщо піднятися по залізних сходах за дверима, ви опинитеся в приймальній ізолятора.
У відповідь прозвучали перші звуки «Рапсодії в стилі блюз» Гершвіна. Хаген вийняв телефон. Катрина заглянула йому через плече і побачила, що на дисплеї висвітлилося ім’я Антона Міттета. Хаген натиснув кнопку «Відбій» і сховав телефон у кишеню.
— Зараз у нас будуть збори слідчої групи, тому лишаю вас самих, — сказав він.
Хагена пішов, а четверо, що залишилися, деякий час стояли і дивилися одне на одного.
— Спекотно тут, — заговорила Катрина, розстібаючи пальто. — Але батарей не видно.
— Та просто за стіною знаходяться котли центрального опалювання усієї тюрми, — розсміявся Бйорн Гольм, поклавши замшеву куртку на спинку стільця. — Ми називали цей кабінет Котельною.
— Ти вже бував тут раніше? — Еуне ослабив метелик.
— Звичайно. Тоді наша група була ще меншою, — він кивнув на столи: — Троє нас було, як бачите. І все одно розкрили справу, аякже. Але тоді шефом був Харрі, — він подивився на Катрину. — Тобто я не це мав на увазі…
— Усе нормально, Бйорне, — відповіла Катрина. — Я не Харрі, і я тут не шеф. Добре, якщо формально ви звітуватимете мені, щоб у Хагена були розв’язані руки. Але мені й себе організувати непросто. За головну у нас Беата. У неї і стаж добрячий, і досвід керівництва є.
Всі подивилися на Беату. Та знизала плечима:
— Якщо усі цього хочуть, я можу здійснювати керівництво тією мірою, якою це буде необхідно.
— Це буде необхідно, — сказала Катрина.
Еуне і Бйорн кивнули.
— Добре, — промовила Беата. — Давайте почнемо. Мобільні у нас працюють. Інтернет маємо. У нас є кавові чашки. — Вона підняла білий кухоль, що стояв за кавоваркою, і прочитала напис тушшю: — Хенк Вільямс?[15]
— Це моя, — відгукнувся Бйорн.
Вона підняла наступну:
— Джон Фанте?[16]
— Це Харрі.
— Гаразд, тоді розподілимо завдання, — сказала Беата, опускаючи кухоль. — Катрино?
— Я стежу за Інтернетом. Як і раніше, немає жодних ознак існування Валентина Єртсена чи Юдаса Юхансена. Для того, щоб сховатися від електронного ока, потрібно проявити немало кмітливості. Це підтверджує версію: з в’язниці втік точно не Юдас Юхансен. Він знає, що його затримання не стане першочерговим завданням поліції, і навряд чи став би обмежувати свою свободу, повністю пішовши в підпілля, тільки заради того, щоб не досиджувати два місяці свого терміну. Валентину, звичайно, є що втрачати. У будь-якому випадку, якщо один із них живий і якщо він зробить щонайменший порух в інформаційному полі, я його вистежу.
— Добре. А ти, Бйорне?