А ось і двері в пропахлий потом спортзал із матами, що валяються на підлозі, де студенти вправлялися в чудовому мистецтві вкладати людей на землю і приковувати наручниками. Катрина обережно відчинила двері і прослизнула до іншої аудиторії. Лекція була в самому розпалі, і Катрина влаштувалася на вільне місце в останньому ряду. Вона всілася так тихо, що навіть не привернула увагу двох дівчат, що жваво перешіптувалися, сидячи попереду неї.
— Та не така вже вона й хороша. У неї в гуртожитку на стіні висить його фотографія.
— Справді висить?
— Я сама бачила.
— О Господи, він же старий! І страшний.
— Думаєш?
— Ти що, сліпа? — Дівчина кивнула у бік дошки, на якій викладач щось писав, стоячи спиною до аудиторії.
— Мотив! — Викладач обернувся до них і повторив слово, щойно написане на дошці. — Раціонально мислячій людині, яка відчуває звичайні емоції, вбивство психологічно обходиться так дорого, що для здійснення цього вбивства їй потрібен дуже сильний мотив. А дуже добрі мотиви знаходяться зазвичай легше і швидше, ніж знаряддя вбивства, свідки і технічні сліди. І вони, як правило, вказують прямо на потенційного злочинця. Тому кожен слідчий, що розслідує вбивство, повинен розпочинати з питання «чому?».
Він зробив паузу й окинув поглядом аудиторію. Так робить пес, що охороняє стадо, подумала Катрина.
Він підняв указівний палець:
— Тобто, грубо кажучи, знайди мотив — і ти знайдеш убивцю.
Катрині Братт він зовсім не здавався страшним. Не красень, звичайно, в усякому разі, не в традиційному розумінні цього слова, швидше те, що англійці називають acquired taste.[18] Голос його був усе такий же глибокий, теплий, з нотками втомленої хрипоти, й апелював він не лише до молоденьких студентів.
— Отже? — Викладач зачекав трохи, перш ніж дати слово студентці’, що тягла руку.
— Навіщо посилати на місце злочину велику затратну групу криміналістів, якщо блискучий слідчий-тактик вашого штибу може розкрити справу, поставивши декілька продуманих запитань?
У голосі студентки не було жодної іронії, лише дитяча щирість і акцент, з якого можна було здогадатися, що вона приїхала з півночі.
На обличчі викладача швидко змінилися різні емоції: зніяковіння, пригніченість, роздратування, — але потім він зібрався і відповів:
— Не завжди достатньо знати, хто порушив закон, Сільє. Десять років тому, під час хвилі крадіжок в Осло, у відділі пограбувань служила жінка, яка могла упізнати людей, що ховалися під масками, за формою обличчя і силуетом.
— Беата Льонн, — сказала дівчина, до якої він звертався. — Начальник криміналістичного відділу.
— Точно. Тому у восьми з десяти випадків відділ пограбувань знав, хто були ті люди в масках на записах з місць пограбувань. Але у них не було доказів. Відбитки пальців — це докази. Пістолет, що вистрелив, — оце вже доказ. А упевнений у своїй правоті слідчий — це не доказ, незалежно від рівня його чи її інтелекту. Я сьогодні використав ряд спрощень, і ось тепер останнє: відповідь на питання «чому?» не матиме ніякої цінності, якщо ми не знайдемо відповіді на питання «як?», і навпаки. Але ми вже занадто заглибилися в процес. Про технічну сторону розслідувань вам читатиме лекції Фолкестад, — він кинув погляд на годинник. — Наступного разу ми ґрунтовніше поговоримо про мотиви, а зараз ми ще встигнемо розігрітися. Чому люди вбивають людей?
Він знову підбадьорливо оглянув аудиторію. Катрина помітила, що, окрім шраму, що тягнувся від куточка рота до вуха, у нього завилося два нових. Один був схожий на удар ножем у шию, а другий цілком міг бути залишений кулею, що увійшла до черепа на рівні брови. В іншому ж він виглядав краще, ніж будь-коли. Тіло заввишки в сто дев’яносто три сантиметри було струнким і повним життя, світла коротка щітка волосся ще не почала сивіти. Під футболкою проступали натреновані м’язи, його кістки знову обросли плоттю. Але найважливіше — в очах горіла іскра життя. Вони були жвавими, енергійними, майже маніакальними. У нього з’явилися зморшки від усмішок, а мова тіла стала відкритою, як ніколи раніше. Можна було запідозрити, що в його житті усе добре. І якщо так воно і є насправді, то це уперше на пам’яті Катрини.
Бо вони щось виграють від цього, — відповів хлоп’ячий голос.
Викладач доброзичливо кивнув:
— Так можна подумати, правда? Але вбивство заради якоїсь вигоди — не найпоширеніший вид злочинів, Вербі.