— Добре. Паттая — звучить непогано.
Ріко не відповів. Він нічого не говорив про те, що збирається до Паттаї, тож звідки він… Ріко трохи не перекинувся назад, коли його співрозмовник підвівся, схопившись за спинку його крісла.
— Мені вже час, потрібно робити свою роботу. Насолоджуйся сонцем, Ріко. Я чув, воно корисне для екземи.
Ріко обернувся і подивився вгору. Ця людина прикрила нижню частину обличчя хусткою, і було так темно, що Ріко не зміг розгледіти навіть його очей. Чоловік різко нахилився до нього:
— А ти знаєш, що коли вони робили розтин Ванесси, то виявили у неї венеричні захворювання, до того часу невідомі науці? Тримайся свого виду, це моя тобі порада.
Ріко подивився услід людині, що швидко рухалася до виходу. Побачив, як той прибирає від обличчя хустку. Устиг побачити, як зелене світло таблички «Вихід» висвітило очі чоловіка, перш ніж той зник за чорною шторою. Ріко здалося, що в приміщення знову хлинуло повітря, і він втягував його в себе, дивлячись на примарну постать людини при табличці «Вихід».
Ріко був збентежений.
Він був живий і збентежений від того, що почув. Збоченці не полінувалися позначити запасні виходи — вони завжди позначені. Але головне — це був не він. Голос той самий, сміх теж. Але чоловік, якого він соту частку секунди бачив у світлі таблички, був не він. Не Валентин.
Розділ 17
— Значить, ось куди ти переїхав? — сказала Беата, оглядаючи велику кухню.
На пагорби Хольменколлен і сусідні вілли за вікном уже опустилася пітьма. Жодна з цих вілл не схожа була на іншу, але їх спільною рисою було те, що вони були як мінімум удвічі більші за будинок у східній частині Осло, який дістався Беаті в спадок від мами. Навколишні паркани були вдвічі вищі, у них були гаражі на дві машини, а на поштових скриньках були написані подвійні прізвища через дефіс. Беата знала, що у неї безліч забобонів відносно західного Осло, але все одно Харрі Холе виглядав у цій обстановці досить дивно.
— Так, — відповів Харрі, наливаючи каву собі та своїй гості.
— А тут не… самотньо?
— Гм… А хіба ви з донькою живете не самі?
— Так, але…
Вона не стала продовжувати. Вона хотіла сказати, що живе в затишному жовтому будиночку, побудованому Герхардсеном[19]в період відновлення після Другої світової війни, скромному і практичному, без усіляких модних псевдоромантичних забаганок, через які люди з грошима зводили для себе фортеці, схожі на сільські будинки, на зразок цієї. Просочені чорною морилкою колоди навіть у найбільш сонячні дні створювали відчуття вічного мороку і пригніченості у будинку, успадкованому Ракеллю від свого батька.
— Ракель повернеться додому на вихідні, — сказав Харрі, підносячи чашку до рота.
— Значить, усе добре?
— Усе дуже добре.
Беата кивнула, роздивляючись його. Помічаючи зміни. Навколо очей у нього з’явилися зморшки від усмішок, але загалом він виглядав значно молодше. Титановий протез, що замінив вказівний палець на правій руці, легко постукував по чашці.
— А як у тебе? — запитав Харрі.
— Добре. Справ багато. Дочка взяла звільнення від занять, щоб побути у бабусі в Стейнк`єрі.
— Правда? Це ж треба, як швидко… — він прикрив очі і тихо засміявся.
— Так, — сказала Беата, зробивши ковток кави. — Харрі, я хотіла зустрітися з тобою, бо хочу знати, що сталося.
— Знаю, — відповів Харрі. — Я збирався зв’язатися з тобою. Але спочатку мені потрібно було влаштувати Олега. І розібратися зі своїм життям.
— Розповідай.
— Гаразд, — мовив Харрі, відставляючи чашку. — Ти була єдиною, з ким я підтримував зв’язок, поки працював над тією справою. Ти допомогла мені, і я тобі дуже зобов’язаний, Беато. І тобі єдиній я розповім про все, якщо ти захочеш. Та чи впевнена ти, що хочеш? Ти можеш зіткнутися з певною дилемою.
— Я стала твоєю співучасницею, ще коли допомагала тобі, Харрі. І ми винищили віолін. Його більше немає на вулицях.
— Приголомшливо, — сухо сказав Харрі. — На ринок повернулися героїн, крек та спід.
— І торговця біоліном більше немає. Рудольф Асаєв мертвий.
— Я знаю.
— Справді? Ти знаєш, що він мертвий? А ти знаєш, що він кілька місяців пролежав у комі під чужим ім’ям у Державній лікарні, перш ніж помер?
Харрі підвів брову:
— Асаєв? Я гадав, що він помер у готельному номері в «Леоні».
— Там його знайшли. Кров покривала усю підлогу від стіни до стіни. Але в ньому донедавна вдавалося підтримувати життя. А звідки ти знаєш про «Леон»? Уся ця інформація трималася в таємниці.