— А ця застрягла між двох каменів, тому її було простіше підняти вгору.
Катрина подивилася вниз за течією річки. Перед лісопильнею русло було перегороджене, вода сочилася між великими сірими валунами, на які і впав автомобіль. Сонце відбивалося від осколків скла, що розлетілися навсібіч. Катрина ковзнула поглядом по вертикальній скелі. Драмменський граніт. Це загальновідоме поняття. Вона розгледіла задню частину крана й жовту стрілу, що стирчала з-за краю кручі вгорі. Залишалося сподіватися, що хто-небудь розрахував співвідношення ваги автомобіля і довжини стріли крана.
— Але якщо ви — слідчі, то чому ви не там, нагорі, разом з іншими? — запитав поліцейський, що пропустив їх за огороджувальну стрічку після уважного вивчення їхніх посвідчень.
Катрина знизала плечима. Вона могла б, звичайно, відповісти, що вони пробралися сюди потайки, що у них чотирьох немає ні доступу, ні повноважень, а завдання їх носить такий характер, що їм зараз не варто показуватися на очі офіційній слідчій групі.
— Ми й звідси бачимо те, що нам потрібно, — сказала Беата Льонн. — Спасибі, що пустили.
— Та нема за що.
Катрина Братт вимкнула свій планшетник, на якому, як і раніше, була відкрита сторінка зі списками ув’язнених в норвезьких в’язницях, і поспішила услід за Беатою Льонн і Столе Еуне — ті вже переступили через огородження і пішли до тридцятирічного «вольво-амазона» Бйорна Гольма. Хазяїн машини спускався дрібним підтюпцем крутою гравієвою стежкою з вершини пагорба і наздогнав решту тільки біля свого антикварного автомобіля без кондиціонера, подушок безпеки і центрального замка, але з двома смужками уздовж кузова і даху. По тому, як захекався Гольм, Катрина зробила висновок, що сьогодні він навряд чи витримав би вступні іспити до Поліцейської академії.
— Ну? — сказала Беата.
— Обличчя частково понівечене, але вони кажуть, що труп точно належить Антону Міттету, — доповів Гольм, зняв свою шапочку і витер нею піт зі своєї круглої фізіономії.
— Міттет, — повторила Беата. — Ну, звичайно.
Інші обернулися до неї.
— Місцевий поліцейський. Отой, що заступив на чергування після Сіверта в Марідалені, пам’ятаєш, Бйорне?
— Ні, — зізнався Бйорн без краплі сорому.
Мабуть, він уже звик до того, що його начальниця з Марсу.
— Він служив у поліції Драммена. І якийсь час брав участь у розслідуванні попереднього вбивства на цьому місці.
Катрина приголомшено похитала головою. Одна річ — коли Беата вмить зреагувала на повідомлення про автомобіль, що впав у річку, як тільки воно з’явилося в Мережі на внутрішньому сайті поліції, і відправила їх усіх до Драммена, оскільки пам’ятала, що тут кілька років тому сталося вбивство такого собі Рене Калснеса. Й інша — коли вона пам’ятає ім’я драмменського хлопця, який брав колись участь у розслідуванні того злочину.
— Його неважко було запам’ятати, адже він добряче зганьбив себе, — пояснила Беата, помітивши, як Катрина хитає головою. — Він не доповів про знайдений кийок, злякавшись, що його знахідка кине тінь на поліцію. Вони що-небудь сказали про передбачувану причину смерті?
— Hi, — відповів Гольм. — Ясно ж, що він помер би від удару. Та й важіль ручного гальма пробив голову і вийшов з потилиці. Але його, швидше за все, били, коли він був ще живий: на обличчі в нього повно слідів від ударів.
— Він міг сам звалитися у річку? — запитала Катрина.
— Міг. Але його руки були приковані до керма пластиковими смужками. Слідів гальмування не знайшли, і машина рухнула на каміння просто поряд із обривом, значить, вона не могла їхати на великій швидкості. Вона ніби скотилася вниз.
— Важіль ручного гальма у роті? — Беата спохмурніла. — Як це могло статися?
— У нього були зв’язані руки, а машина котилася до обриву, — сказала Катрина. — Напевно, він намагався включити його за допомогою рота.
— Можливо. У будь-якому випадку це поліцейський, убитий на місці раніше скоєного злочину, в розслідуванні якого він брав участь.
— А вбивство це так і не розкрили, — додав Бйорн Гольм.
— Так, але між цим убивством і вбивствами дівчаток в Марідалені і Тріванні є суттєві відмінності, — вимовила Беата, помахуючи текою зі звітом про вбивство, який вони встигли швидко роздрукувати до того, як втекли зі свого підвального офісу. — Рене Калснес був чоловіком, і на його тілі не було виявлено ніяких слідів сексуального насильства.
— Є й ще одна важливіша відмінність, — сказала Катрина.
— Яка?
Вона поплескала по планшету, який тримала під пахвою:
— На шляху сюди я перевіряла реєстр злочинів і списки ув’язнених. У момент вбивства Рене Калснеса Валентин Єртсен відбував короткий термін в Ілі.
— От дідько! — не втримався Гольм.
— Так-так, — проказала Беата. — Це не виключає того, що Валентин убив Антона Міттета. Можливо, в цьому випадку він одійшов від звичної схеми, але за цим убивством стоїть той же божевільний. Адже так, Столе?
Троє співрозмовників обернулися до надто мовчазного Столе Еуне. Катрина помітила, що цей повний чоловік ще й дуже блідий. Він притулився до дверцят «амазона», і груди його судомно здіймалися.
— Столе? — повторила Беата.
— Пробачте, — він зробив невдалу спробу посміхнутися. — Оте ручне гальмо…
— Ти звикнеш до цього, — перервала його Беата і зробила таку ж невдалу спробу приховати нетерпіння. — Тож це наш кат поліцейських чи ні?
Столе Еуне випростався:
— Серійні вбивці можуть відходити від звичної схеми, якщо ти про це запитуєш. Але я не думаю, що ми маємо справу з імітатором, що розпочав з того місця, на якому перший, е-е-е, кат поліцейських зупинився. Як говорив Харрі, серійний убивця — це білий кит. Так що серійний убивця поліцейських — це білий кит у рожеву цятку. Двох таких немає.
— Значить, ми згодні з тим, що це один і той самий убивця, — зробила висновок Беата. — Але тюремний термін Валентина руйнує нашу теорію про те, що він відвідує місця своїх старих злочинів і повторює вбивства.
— Та все ж таки, — сказав Бйорн. — Це перший випадок, коли скопійовано спосіб первинного вбивства. Удар в обличчя, машина в річці. Це може мати якийсь сенс.
— Столе?
— Можливо, він відчуває, що став діяти краще, адже тепер він доводить вбивства до досконалості, повністю відтворюючи попередні.
— Припиніть, — прошипіла Катрина. — Ви говорите так, ніби він художник.
— А що? — вимовив Столе і запитально подивився на неї.
— Льонн!
Вони обернулися. По гравієвій стежці згори спускався чоловік у гавайській сорочці з тремтячим животом і кучериками, які підстрибували на ходу. Здавалося, що порівняно висока швидкість його пересування була викликана крутизною схилу, а не фізичною формою його тіла.
— Давайте забиратися звідси, — звеліла Беата.
Вони сіли в «амазон», і Бйорн утретє спробував завести двигун, коли в скло при пасажирському сидінні, на якому знаходилася Беата, хтось постукав вказівним пальцем.
Вона тихо застогнала й опустила скло.
— Рогер Єндем, — сказала вона. — У «Афтенпостен»[17] є питання, на які я можу відповісти «без коментарів»?
— Це третє вбивство поліцейського, — промовив чоловік у гавайській сорочці, важко дихаючи, і Катрина зробила висновок, що за фізичними кондиціями він поступається навіть Бйорну Гольму. — Ви знайшли хоч якісь сліди?
Беата Льонн посміхнулася.
— Б-е-з к-о-м… — по буквах вимовив Рогер Єндем, роблячи вигляд, що записує її відповідь.
— Ми поговорили з людьми. Зібрали деякі факти. Хазяїн бензоколонки розповів, що Міттет заправлявся у нього учора ввечері. Йому здалося, що Міттет був один. Чи означає…
— Без…