Коли всі вже потомились, Шушик тихо, аж докірливо, запитала Ашота:
— Чого ти такий упертий, і досі не дозволяєш Саркісові працювати?
Саркіс сидів збоку і дивився в провалля.
— Ти думаєш, він хоче працювати?
— А хіба ти не бачиш — кається…
— Кається, бо важко, а ти наївна і погано його знаєш. Скине дві лопати снігу, а потім хвалитиметься в селі, що вивів нас із ущелини!
— Не будь таким жорстоким, Ашот.
— Гаразд, спробуємо. Поклич його!
— Саркіс, іди й ти працюй з нами! Керівник сам тебе кличе! — з радістю в голосі крикнула Шушик.
Саркіс мало не відповів іронічно: «Ага! Нарешті, він порозумнішав!» Однак стримався.
Взяв хлопець лопату, але задоволення від роботи мав лише перші кілька хвилин. Потім відчув таку втому, що лопата стала для нього справжнісінькою мукою. Ні, не звик він напружувати свої сили, не звик пріти від роботи. Добре, що Гагік прийшов на зміну. Саркіс з радістю передав йому лопату.
— Як ти думаєш, Ашот, чи не послати Шушик по наших любих горобців нам на підмогу? — лукаво підморгнувши, запитав Гагік.
Хто міг заперечити проти такої допомоги? І Шушик зараз же побігла готувати обід.
Сонце вже сідало за вершини гір, коли дівчина повернулася з смаженими на дерев’яних рожнах горобцями. Радісно гавкаючи і облизуючись, за нею плентався Бойнах. Всі хлопці одержали по рожну з трьома горобцями — і пообідали з таким апетитом, який буває тільки у людини, втомленої важкою працею…
Даремно Бойнах чекав кісточок. Хіба могли вони уціліти, попавши між два ряди молодих зубів?
Ось усі поїли, і ніби заясніло навкруги — світ став для мандрівників просто рожевим!
— Ну, орлята, вставайте! — розпорядився Ашот.
Знову заходилися працювати. Погано тільки було з Саркісом: спочатку він швидко втомлювався, беріг свої сили, а далі взагалі почав пасти задніх. Коли, витягнувшись ланцюжком, хлопці чистили сніг, Саркіс вирішив іти останнім. Тут і снігу було менше, й не так небезпечно. Страшно першому — тому, хто скидає з вузенької стежки великі кучугури снігу. Так і жди, що вони потягнуть тебе за собою, а, втративши рівновагу, легко полетіти в провалля… «Ні, Назар[13] не з тих, що йдуть на війну першими…»
Але так само, як на полі бою, де куля часто знаходить боягуза, що заховався в окопі, наскочила біда й на Саркіса, який найбільше думав про свою безпеку. З ним сталося саме те, чого він боявся.
Ашот давно розгадав немудру політику Саркіса, який тільки вдавав, що працює. Спостерігаючи, як кволо і ліниво той розмахує своєю палицею, Ашот довго сердився мовчки, а потім крикнув:
— Ану, йди сюди, Саркіс! Попрацюй трохи на моєму місці, а то тільки руками махаєш… Візьми мою «лопату».
Що ж йому робити? Знову не послухатись, не звернути уваги на цю неприємну пропозицію? Знову лишитися самотнім? Ні, зараз це було б занадто зухвало. «Краще не зв’язуватись», — вирішив Саркіс і, спираючись на свою палицю, почав обережно, дуже обережно, просуватись уперед. Ось він минув Шушик, яка послужливо притулилась до скелі; ось і до Гагіка, який витирає піт з чола, вже рукою подати, як раптом… Проклятий камінь! Саркіс не хотів, щоб хлопці помітили його боязку, невпевнену ходу, і на мить високо підняв голову. І саме тоді під ноги йому потрапив камінь — хлопець спіткнувся, втратив рівновагу і не встиг навіть охнути, як зірвався з краю стежки й полетів у провалля.
Знизу долинув приглушений звук від падіння, загуркотів камінь, і все стихло. Злякано скрикнула Шушик, оглушливо загавкав Бойнах.
— Який жах! — аж присів Гагік; у нього затремтіли коліна. — Відійди! — сердито схопив він Ашота, який підійшов близько до краю провалля. — Ще й ти впадеш.
Ашот відступив півкроку, але не перестав напружено вдивлятися в глибину. Що було по той бік скелястого виступу, йому не вдавалося розглядіти. Тільки внизу, на виступі скелі, зеленіла маленька, кучерява ялинка з товстими і кривими гілками.
— Саркіс! — нахилившись над ущелиною, закричав Ашот.
Луна повторила його голос і завмерла. Хлопці напружили слух, але навкруги панувала мертва тиша.
Ашот сів на стежку і опустив голову на руки.
— Який жах! Що я наробив!..
Хлопці стояли, похнюпивши голови. Тільки зрідка чути було тихе схлипування Шушик.