Розділ другий
Про те, як мрієш про сонце, коли навкруги туман
Асо занімів од жаху. Він опинився по коліна в воді і, тремтячи всім тілом, почав кликати на допомогу всемогутнього бога Шамса[19]. За пирогом печери почувся голос Ашота:
— Ти що, скам’янів? Тікай сюди! Рятувати треба! «Рятувати»! Це слово приголомшило хлопця. Може, потік змив товаришів, а він тут стоїть…
Але не встиг Асо, шльопаючи босими ногами по холодній воді, вибігти з печери, як потік припинився. Вируючи й клекочучи, він ніби втік від них і з таким гуркотом скотився з нижніх скель, що задвигтіла земля.
Витягти кого-небудь з води не довелось.
— Ой, ой, нога, нога!.. Рятуйте!.. — почувся в темряві плаксивий голос Саркіса і слідом за ним — тоненький, відчайдушний крик Шушик:
— Умираю!..
Асо побіг на допомогу друзям, зачепився за якийсь камінь, ударився і мало не впав, але йому ніколи було падати.
— Іду, хушке Шушик! — кричав він дівчині, яка, тікаючи з печери, посковзнулась і впала край урвища. Вона лежала, схопившись за кущ, і тихенько стогнала.
— Не бійся, — сам злякавшись, гукнув Асо. Він підбіг до неї і на руках переніс у безпечніше місце.
— Гагік! Гагік! — стурбовано крикнув Ашот.
— Чого ти розкричався? Я холодний душ приймаю! — спокійно обізвався Гагік, що стояв за два кроки від печери.
— Іди сюди, перенесемо Саркіса. Добре, що всі живі! — полегшено зітхнув Ашот, але серце його ще шалено билося від хвилювання.
— Ой, ой, обережніше! — голосно стогнав Саркіс, коли хлопці спробували підняти його й перенести в сухе місце.
— Шушик, ти роздягнися й викрути свою одежу. Швидше… Я не дивлюсь, я відвернувся… Ну!.. — підганяв дівчину Асо.
Плачучи й тремтячи, Шушик викручувала мокрий одяг, а пастух, стоячи до неї спиною, всіляко намагався її підбадьорити.
— Не бійся, хушке, не бійся. Зараз я такий вогонь розведу, що небу жарко стане… Не бійся, я для тебе приготував сухий одяг… А де ж мій Бойнах?.. Бойнах, ей, Бойнах!..
Десь знизу ледь чутно загавкав собака.
— Бойнах живий, Бойнах, мій любий! — зрадів Асо, і на очах у нього виступили сльози. — Ну, викрутила? — знову звернувся він до Шушик. — Тепер надінь оце… — Хлопець не вагаючись скинув з себе гімнастьорку і надів на Шушик.
Коли вода ринула з глибини печери, Асо, який спав далі за інших від вогнища, мов ужалений, підхопився з свого «ліжка» і був майже сухий.
— А тепер, — наказав він Шушик, — танцюй, стрибай! Не стій на одному місці… Я зараз прийду.
І він побіг на допомогу товаришам. Втрьох вони з великими труднощами перенесли до Шушик мокрого напівживого Саркіса.
— І чого ти такий довгий вдався? — крекчучи під вагою Саркісового тіла, бубонів Гагік. — Мій дорогий, та чи цілі ж твої кісточки? Цілі? Ну й добре! Все буде гаразд… «Гагік знову жартує, значить, небезпека минула, нам не загрожує смерть», — подумала Шушик і трохи підбадьорилась.
Хлопці спільними зусиллями роздягли Саркіса, викрутили його одяг і завагалися: що робити далі — надіти на нього все мокре чи залишити голим?
Саркіс уже не скаржився на біль, видно, він знепритомнів.
— Розтерти його треба, — запропонував Асо. — А ти, Шушик, чого сидиш? Хіба я тобі не казав — танцюй!.. Взимку, коли починаються холоди, всі наші пастухи танцюють, щоб не замерзнути. — І Асо почав на губах награвати танцювальну мелодію на зразок лезгінки, пританцьовуючи сам і запрошуючи товаришів.
Хлопці накрили Саркіса курткою Асо, а самі — що ж робити? — взялися за руки і почали підстрибувати, хоч на серці було сумно.
Коли б у цю хвилину якийсь мисливець подивився сюди зі скель Барсової ущелини, він подумав би, що й справді це чорти танцюють серед ночі.
Часом друзі зупинялися, щоб перевести подих і розтерти Саркіса, а потім знову грілися в танці.
— Умираю, умираю… — опритомнівши, простогнав Саркіс.
— Тут помирати заборонено, — різко кинув Гагік. — Ану, дай-но я потру тобі спину… Поворуши ж хоч руками! Чого ти розлігся, як дохлий?
— Хлопці, — раптом сказав Асо, — легені з спини холонуть… Треба спини зігріти. Давайте дихати один одному в спину… — І, припавши губами до спини Ашота, він щосили почав хукати.
— Ой, обпалив же ти мені спину! — весело вигукнув Ашот. — Ану, Шушик, підстав свою! — і він заходився зігрівати Шушик, а Шушик — Саркіса…
— Що в тебе з ногою? — тихо запитала дівчина.
— Зламалась… — плачучи, відповів Саркіс.
— Поворуши руками, не рюмсай, нічого в тебе не зламалось! — гримнув Ашот. Від цього вигуку Саркіс наче прокинувся і почав безладно махати руками.