— І батько тому радий?
— Так… — хитнула головою дівчина.
— Гаразд… Веди мене до свого батька…
— Але…
— Веди! — наказав суворо. — Іншого виходу немає…
Єва ледве встигала за Марком, а він, тримаючи її за руку, мало не тягнув за собою дерев’яними сходами донизу.
— Як звуть твого батька? — запитав поспіхом.
— Хальстен. Його зовуть Хальстен.
— Хальстен… добре.
— Що… що ти надумав? — перелякано мовила вона. — Зупинися! Що ти надумав?
— Побачиш… Ну, веди мене до нього, Єво! Де ж він?
— Там… через кухню, далі… двері за прилавком! Там його кімната… Але поясни мені… що ти надумав? — не вгавала вона.
Марко мовчки, не випускаючи руку Єви, обійшов прилавок, разом вони під здивований і розгублений погляд кухарки, що якраз над киплячим казаном патрала курчат, підійшли до важких дубових дверей.
Марко зупинився, перевів дух.
— Тут?
— Тут, — ствердно відповіла Єва.
— Мовчи, ні слова, ні пари з уст! — проказав Вишневецький суворо. — Говоритиму я. — І прочинив двері.
Двоє чоловіків від несподіванки аж стріпонулися. Один із них, батько Єви, ще не старий кремезний чоловік, поспіхом згорнув зі столу кілька золотих крон і витріщився на Марка.
Інший, вочевидь, жених, отой самий Ларг, сивочубий ровесник Євиного батька, забачивши свою майбутню наречену, підвівся, переводячи погляд з неї на незнайомця, що міцно тримав її за руку.
— Ви пан Хальстен, власник таверни «Золоторогий олень» і батько цієї дівчини? — запитав Марко, не даючи ні одному, ні іншому спам’ятатися.
— Та-а-ак… — протягнув Хальстен, — так і є, пане… Так і є… А ви — наш постоялець, якщо не помиляюся? Вибачте мені, я не впізнав вас сьогодні. Учора ви мали вигляд подорожнього, були такі стомлені з дороги, а сьогодні…
Він здивовано обвів поглядом Марка.
Марко кивнув:
— Так, пане Хальстен. Я ваш постоялець.
Хальстен поволі підвівся, в голові вирувала добра сотня думок.
— І я тільки-но від вашого короля, — додав Марко.
— В-в-від короля? — здивовано перепитав Хальстен. — Від н-н-нашого короля? А… що сталося? Ми не вгодили вам чи порушили якісь приписи? Єво, доню, що потрібно нашому шановному гостю?
Єва схвильовано ковтнула повітря і лише німо похитала головою.
— Пане Хальстен, — промовив знову Марко, — я людина державна, служу своєму володарю та, перебуваючи у Шведському королівстві у справах, переконаний, що маю з повагою ставитися до звичаїв та законів, яких дотримуються у вашому краї, тож сьогодні, побувавши на прийомі у шведського короля, ясновельможного Карла XII, я запитав Його Величність, чи мав би я право одружитися з однією із його підданих, коли б забажав того. І король запевнив мене, що для одруження з панянкою некоролівської, немонаршої крові жодних перепон не існує, окрім мого визнання протестантського вчення як чистої Христової науки, якщо я не мав свідомого хрещення.
— Е-е-е, — протягнув Хальстен, здивовано дивлячись на свого постояльця, — то ви вирішили… одружитися?
— Так, пане Хальстен, — твердо мовив Марко, — і, не відкладаючи справу, хочу засвідчити вам: мені припала до серця ваша чарівна донька Єва. І я маю намір одружитися з нею.
— Себто… як одружитися? — і собі промовив Ларг, який увесь цей час мовчки спостерігав за дивовижею, що розгорталася просто перед його очима.
— А як у вас одружуються? — промовив Марко, не звертаючи жодної уваги на Ларга. — Звичайно, я не протестант, але християнин. Вірю в того ж Спасителя, що і ви, пане Хальстен. Зрештою… якщо ви у цьому вбачаєте перешкоди, я готовий прийняти свідоме хрещення і здійснити все, чого вимагає ваша церква. Та, зрештою, я прийшов сюди з однією метою, а саме — просити руки вашої доньки Єви, і цим перстенем засвідчити і вам, і їй, що мої наміри якнайсерйозніші.
Марко поспіхом зняв зі свого пальця смарагдовий перстень і швидко надягнув його на палець занімілій та розгубленій Єві.
— Але… але… — розгублено вимовив Ларг, — Хальстене… Ти мені обіцяв… Ти обіцяв мені свою доньку. Єво, ми ж уже майже заручилися з тобою… Хальстене, ми ж із тобою вже і придане Єви обговорили… І коли цей пан веде мову про повагу до наших звичаїв…
— Тихше, Ларгу! — цитьнув до нього Хальстен. — Дай-но мені розібратися у цій дивній справі!
Підійшов ближче до Марка.
— То ви, пане, стверджуєте, що маєте намір одружитися з моєю донькою?
— Так… стверджую… Власне ж, от у вашій присутності, пане Хальстен, та у присутності ось цього добродія одягнув їй тільки-но на пальця мого перстеня… Хіба цього недостатньо? — стенув плечима Марко. — Хіба двох свідків замало для заручин?