«Нічого ти не забув! — подумалося Шведові. — Ти чекав саме цього моменту. На полюванні ми спочатку були занадто зібрані і сконцентровані, а потім заскочені зненацька пригодою з отим диком… А зараз після ситної вечері ти гадаєш, усе сприйматиметься більш легко та невимушено…»
Шелленберг тим часом налив собі і Маркові коньяку, дістав презентовані Шведом цигарки «Кемел» і змовницьки підморгнув до нього.
— Ви мене, Алексе, таки підсадили на цей американський бленд! Кращих цигарок годі й шукати. Навіть не уявляю, як я обходитимусь без них на службі.
— Невже вас і справді вважатимуть зрадником через якісь цигарки? — гмикнув Марко.
— Американські цигарки! — промовив Вальтер з іронією у голосі, багатозначно піднявши вказівний палець.
Тим часом офіціанти під керівництвом дворецького взялися сервірувати стіл до кави.
Шелленберг огледівся по вітальні:
— Здається, ваша дружина і Габріель потоваришували, — усміхнувся він, вказуючи поглядом на Елізабет, яка, всівшись за рояль, награвала якусь легку мелодію й одночасно вела розмову з Габріель. — Якби ж у цьому світі і політики могли так легко знаходити спільну мову, як дві прекрасні творчі жінки! — зітхнув Шелленберг.
Марко згідно кивнув.
— Так… Із політиками, на жаль, усе складніше.
— Але ми з вами, Алексе, не політики! — відповів Шелленберг. — Хоч, направду, і служимо їм як справні інструменти.
Марко здивовано підняв брову.
— Взагалі-то я журналіст незалежного видання.
— Незалежних видань не буває, друже. Навіть у Великій Британії. Хто-хто, а ви маєте це знати.
— А ви бажаєте говорити про такі речі тут? У цих стінах? — поцікавився Марко.
— Ні, звісно, ні… — заперечив Шелленберг, стишивши голос. — Пройдімося.
Надворі було прохолодно і темно. Світлим простором, перекресленим химерними тінями, що спадали на траву, виділялася лише освітлена ліхтарями галявина для пікніків. Шелленберг підвів очі, немов видивляючись щось у верховітті дерев, а далі запропонував Маркові пройтися у найглухіший кут, подалі від маєтку.
— Не сумнівайтеся, Мартін, попри всю його послужливість і люб’язність, обов’язково напише у своїй доповідній про нашу з вами прогулянку, — раптом проказав він. — І мене, безперечно, запитають, про що ж була наша розмова і чому я відвів вас подалі від усіх тих дротів і мікрофонів.
— Мартін? — із вдаваним подивом повторив Швед. — Такий приємний і товариський чоловік… То він…
— Звісно! — хитнув головою Шелленберг. — Сподіваюся, ви з дружиною не обговорювали ніякі теми… наодинці… Тут записують усе або майже все… — розвів він руками. — А якщо не записують, то підслуховують.
— Звісно, ні, не обговорювали. Я підозрював, що так може бути. До того ж ми, їдучи до Баварії, одразу налаштовувалися на відпочинок. А на відпочинку у нас є одне правило — не обговорювати жодних серйозних питань. Навіть якщо вони нас дуже зачіпають.
— І дуже правильно! — погодився Шелленберг. — У реаліях нашої країни ніколи не знатимеш напевне, ким насправді є людина поруч. Скажімо, той самий старий-добрий Мартін…
— Чи, скажімо, ви… — гмикнув Марко. — Вальтере, то навіщо усе-таки ви запросили нас на цю віллу, якщо тут на кожному кроці таємні співробітники і прослуховування? — подивувався Швед.
— В інше місце, яке не у відомстві мого відділу, запрошувати вас із дружиною було б занадто підозріло, — усміхнувся Вальтер. — Я ж не самогубець, Алексе! Як кажуть, хочеш щось приховати — поклади його на найвидніше місце. Тож запросити вас на відомчу віллу було найкращим рішенням.
— Гм… — тільки і мовив Швед.
— Перепрошую, та я не міг вам на початку повідомити про прослуховування, Мартіна і решту. По-перше, мав надію, ви і самі усе розумієте, а по-друге, хотів упевнитися, що ви справді такий, яким себе представляєте.
— Який такий?
— Людина, з якою можна мати справу. Серйозну справу…
— Я міг би відповісти, що я до ваших послуг, Вальтере, але все ще не дуже розумію, про що піде мова, — стенув плечима Марко.
— Я маю вам сказати одну ризиковану річ, мій друже… — Вальтер знову огледівся навколо себе, немов хотів переконатися, що за ними ніхто не йде слідом. — Попри все, що ви могли чути і бачити навколо себе за ці кілька днів, не всі у Німеччині поділяють погляди… Ви мене розумієте…
— Звісно, розумію… Розмова буде про те, що і ви — теж… теж не поділяєте? — здивовано запитав Швед.