— Я і такі як я, напевне, у першу чергу, — проказав Шелленберг. — Ми знаємо, як усе починалося, бачимо усе зсередини, з епіцентру. А звідти, як вам відомо, усе бачиться краще… От послухайте, Алексе, невже ви справді вірите, що прагматичні німці при здоровому глузді отак просто сприйняли усі ті ідеї, які пропагують наші фанатичні вожді, за чисту монету? Чи ви справді вважаєте, що людина з базовою університетською медичною освітою, як-от я, наприклад, повірить в оті дурнуваті заяви доктора Геббельса про вищість і єдиновиключність німецької нації?
— Перепрошую, Вальтере, це прозвучить вкрай неввічливо, — з іронією у голосі зазначив Швед, — але хіба має значення базова медична освіта, коли мова йде про персональну приналежність до вищої арійської раси з усіма витікаючими звідси перевагами? До того ж хіба не ви хвилину тому сказали, що маєте медичну університетську освіту, однак, безумовно, ви є членом НСДАП, інакше не були б тим, ким ви є…
— Ви абсолютно праві, Алексе, — скрушно зітхнув Шелленберг, — наша німецька прагматичність нас і погубила. Ви абсолютно праві, а тому я ні на йоту не вважаю ваші слова за образу. Ба більше, я сподівався, що ви скажете мені це прямо і відверто. Тож дозвольте і мені бути з вами відвертим так само. Здоровий глузд, любов до ближнього, якої нас вчили у дитинстві в протестантських недільних школах, освіта, наука, навіть та, яка намагається пояснити закони природи і людського буття, — усе втрачає сенс, коли заходить мова про особисті вигоди і переваги.
На жаль, частина німецького суспільства на початках саме так і сприйняла усе, що продукувала пропаганда доктора Геббельса, не стільки як можливість відчути себе кращими за інших, а більше як шанс отримати певні вигоди і переваги, насамперед побутові, що у цій знекровленій після війни країні цінувалося вище за державництво… Усі хочуть жити добре, Алексе, а не бідувати. Однак потім ці дві речі у мозку людей — вищість та суспільні вигоди — почали взаємодіяти і поєднуватись в одне ціле, поки не переплавилися до решти…
І німці, які зовсім нещодавно після горнила війни почувалися мало не лайном на підошвах світових держав, раптом усвідомили: ті, хто нас розмастив, насправді не варті нашого нігтя! Тільки німецька нація є справді вищою та досконалою. А якщо так, то за приниження, якого ми зазнали, відповідь одна — смерть тим, хто змусив нас пройти через нього!
Зрештою, доктор Геббельс знає, що каже, бо він поставив на службу науку — так вважається. Але те, що Геббельс називає наукою, насправді є лише нікчемною пропагандою. Так само, як і підопічні науковці Геббельса — усього лиш людьми, яким поставлене конкретне завдання, часто під страхом смерті: довести вищість і виключність німецького народу. За цією логікою, якщо німецькі науковці спромоглися довести, що предки сучасних німців були кращі за інші раси, то це для усіх німців означає тільки одне: ми як їхні нащадки теж можемо претендувати на цю виключність і вищість!
Що й казати, така думка бадьорила і підіймала дух моєї бідної нації. Особливо коли з банальних виступів доктора Геббельса вона раптом переросла в державну ідеологію і була підтримана і схвалена самим рейхсканцлером!
— Гаразд, — кивнув головою Швед, — а де ж у всьому цьому конкретно ви, Вальтере? Ви усе розумієте, усе знаєте… то чому ви схилилися перед ідеологією нацистів? Чому погодилися з нею настільки, що сьогодні стоїте на її сторожі?
— Де в усьому цьому конкретно я? — тихо розсміявся Шелленберг. — Я спробую вам пояснити… Пояснити так, наче ви, Алексе, мій духівник. Бог бачить, так воно сьогодні і є… Я народився у Саарбрюкені, в сім’ї фабриканта роялів. Окрім мене, у родині було ще шестеро дітей. На початках наша сім’я не бідувала, роялі були затребуваним товаром у світських товариствах, мій батько торгував ними по усій Європі. Але згодом через війну ми опинилися у вкрай важкому матеріальному становищі. У батька перестали замовляти інструменти через те, що він німецької національності (так, Алексе, у ті повоєнні часи британці та французи — основні замовники фірми мого батька, почали ставитися до німців так само, як сьогодні ми до євреїв), до того ж ще й і самим німцям було не до музики. Про гідну освіту та роботу я міг забути. Грошей не вистачало навіть на їжу…
Все-таки диво сталося. Я вступив на медичний факультет і провчився, здобувши базову освіту, хоч потім за наполяганням батька вирішив зайнятися вивченням права. От тоді-то один із моїх викладачів з Боннського університету пояснив мені, що за нової ситуації в країні, якщо я, звісно, хочу рухатися вперед, а не підтертися своїм дипломом, найкраще буде мені вступити до лав НСДАП і СС. Так, Алексе, він пояснив мені, що це відкриє шлях до кар’єри. А я, зізнаюся, завжди мав чималі амбіції, хоч нацистська ідеологія і видавалася мені недолугою та навіть паскудною за своєю суттю. Пам’ятаю, як я публічно кепкував над Гітлером, Геббельсом та їхніми промовами, допоки не усвідомив: або одного разу за мої вислови мене порішать, або я емігрую з Німеччини і все життя буду «проклятим німаком» десь у Франції чи Англії, або ж я замовкну, прийму правила цієї гри, наступлю на горло власній пісні і стану у цій країні кимось. А тоді спробую щось змінити…