— З його родиною нічого не станеться, якщо він справді має інформацію, яка буде нам цікавою, — безапеляційно промовив Корнуелл. — Зрештою, МІ-6 — не благодійний пансіонат, який прилаштовує колишніх совєцьких шпигунів.
Селфрідж гмикнув собі під ніс.
— Інформація, якою володіє цей містер Кривицький, може бути для нас дуже важливою, — мовив Марко. Хоч він був і не «колишній совєцький», слова Корнуелла чомусь зачепили його. — Власне, Кривицький ніколи не був рядовим пішаком, хлопчиком на побігеньках. Він досвічений професійний розвідник, керував цілою резидентурою, а до того працював в іноземному відділі ОДПУ. І зрештою… МІ-6 не обов’язково мати з ним справу безпосередньо.
— Що ви маєте на увазі, Алексе? — поцікавився Корнуелл.
— Я подумав, що ми можемо вислухати його, надати прихисток і… передати нашим американським колегам, — сказав Марко. — Ми і без Кривицького усвідомлюємо усю небезпеку можливого розвитку подій.
— Угу… усі, крім лордів Чемберлена і Галіфакса, — пробубнів собі під ніс Корнуелл.
— Із нашими лордами ми і самі розберемось, — почулося раптом у кімнаті, — а от пан Рузвельт із його миролюбною позицією…
Корнуелл, Селфрідж та Марко озирнулися.
— Пане Черчилль! — проказав Корнуелл, підіймаючись зі свого місця. — Радий вас бачити у нашому скромному товаристві. Нарешті ви таки до нас дісталися…
— Так, нарешті… Я подумав, пане Корнуелл, що саме час скористатися вашим люб’язним запрошенням і розбавити цей підпільний гурток своєю присутністю, — мовив Черчилль, бо це і був він.
Маркові доводилося бачити його кілька разів у парламенті, але отак близько, за одним столом — вперше. Сама поява Черчилля у МІ-6 була більш ніж дивною, а в кабінеті Корнуелла і поготів.
— Перепрошую, що перебив вас. Продовжуйте, юначе, — проказав Черчилль, всідаючись поряд із Селфріджем. — Ви — Алекс Макміллан, чи не так? Ваша думка щодо американських колег видається мені вкрай цікавою…
— Так, сер. Я Алекс Макміллан, — відповів Марко неочікуваному гостю і водночас запитально подивився на Корнуелла.
Зрештою, Корнуелл — його пряме начальство, і найбільше ненавидів, коли у справи його відомства вмішувалися панове із парламенту та якісь високопоставлені чиновники. До того ж хіба не Вінстон Черчилль років зо два тому висловився на підтримку відставного короля Едуарда, котрий не приховував своїх симпатій до Гітлера?
«Я підтримую не бздури Віндзора. Я захищаю честь Британської монархії!» — заявив Черчилль, але цим все одно викликав цілу хвилю обурення до своєї і без того вельми ексцентричної персони.
Тож присутність тут, у конторі МІ-6, одного з представників цієї ненависної Корнуеллу породи мала 6 викликати у нього якщо не праведний гнів, то хоча 6 роздратування. Та Корнуелл виглядав на диво спокійним.
— Продовжуйте, Алексе, — хитнув головою він. — Сер Вінстон — один із нас, і якщо наше відомство досі працює, то це значною мірою завдяки його незмінній патріотичній позиції. Інакше нас із вами давно 6 замінили кишенькові німецькі шпіци лорда Чемберлена.
Черчилль пхикнув і затягнувся люлькою. Слова Корнуелла йому явно припали до душі.
— Ви помиляєтесь, друже, Чемберленові кишенькові шпіци давно виросли і перетворилися у німецьких вівчарок, — замислено сказав він. — Тепер вони здатні повідгризати нам і руки, і голову!
— Я говорив про те, що Кривицький може бути корисним не тільки як інформатор, — промовив Марко. — Ми можемо прийняти і вислухати Вальтера Кривицького, надати тимчасовий прихисток і… передати нашим американським колегам. Для його ж власної безпеки. Заразом нехай просвітить американців на рахунок серйозності можливих військових союзів гітлерівської Німеччини і СРСР. Нехай розповість усе, що знає… Зрештою, згодиться навіть інформація про діяльність осередків комуністичної партії та совєцьких резидентур у США. Він професіонал, тому одразу вхопить, у чому його вигоди. А ми тут у Лондоні послухаємо і поспостерігаємо за усім… Якщо гарно розкрутити цю тему для американців, — продовжував Марко, — якщо подати устами Кривицького ідею совєцько-німецького військового альянсу і розвернути це проти політики ізоляціонізму пана Рузвельта…
— Чудово, юначе! — промовив Черчилль. — Ця ідея варта доброго килішка бренді, Корнуелле! — бадьоро звернувся він до Маркового начальника.
— Сер? — перепитав Корнуелл, щосили намагаючись не помічати іронічну усмішку на обличчі свого колеги Селфріджа.