— Сер, нам ніхто не заважає вдавати, що ми повірили словам оберштурмфюрера Шелленберга, і спробувати використати його у своїх цілях, — проказав Марко.
— Подивимось, — відповів Черчилль, — а ви, перепрошую за таке особисте питання, ви ж українець за національністю? Чи не так?
— Так, сер.
— Угу… — хитнув головою Черчилль. — Тому ви добре обізнані з діяльністю совєцьких агентів у Стамбулі й Варшаві на початку 1920-х.
— Так, сер…
— І як сьогодні вам служиться на благо Британської імперії, юначе?
— Прекрасно, сер, — відповів Марко, подивований таким запитанням. — Моя дружина — англійка.
— Так, уроджена Сеймур. Я знайомий із вашою сім’єю. І сьогодні зустрівся з вами не просто так, — промовив Черчилль. — Хочу вам сказати, не кожен британець готовий так віддано служити під власним прапором, як ви під чужим.
— Сер… я… — проказав Марко, — я вдячний цій країні за те, що вона мені дає.
— Алексе, мені відомо, що вами рухає насправді, — проказав Черчилль, — знаю також, хоч це і повинно залишатися за межами моєї компетенції, ваше справжнє ім’я. Те, яке українське… Марко Швед.
— Яке це має значення, сер? — поцікавився той.
— Не хвилюйтеся, Алексе, для вашої роботи у MI-6 — жодного. Ви ненавидите совєти з тією пристрастю, яка мала б рухати й мотивувати інших ваших колег, корінних англійців. На жаль, — зітхнув Черчилль, — не всі мої земляки усвідомлюють, що насправді є головною загрозою для Великої Британії. Як любить повторювати ваш шеф Х’юго Сінклер, головною загрозою для усієї цивілізованої Європи і Великої Британії зокрема є світова експансія СРСР і переозброєння Німеччини. Іншим треба це пояснювати. Ви ж, наскільки я розумію, всотали це з молоком матері.
— Не те щоб, — усміхнувся Марко, — але історія мого народу дає мені певне розуміння.
— Я знаю, — кивнув Черчилль, — і скажу вам більше: за людьми з таким ментальним наповненням майбутнє нашої країни, незалежно від того, англійці вони чи ні. Та й усієї Європи, мабуть… Зізнаюся, я не настільки категоричний у своїх публічних висловлюваннях, як Сінклер, але я — політик, а не спецагент. Кожен із нас мусить робити свою роботу, Алексе: британські патріоти-політики мусять вести дипломатичні ігри та вдавати, що шукають компроміс навіть із ворогом, а тим часом британські спецслужби мають робити усе, щоб у ворога не залишилося жодних варіантів, окрім як прийняти той компроміс на наших умовах. Чемберлен, на жаль, далекий від першого, та й від усвідомлення другого теж. Інакше ви б поїхали до Німеччини суто із завданням слати з Фюрербау зручні для Чемберлена репортажі.
— То… моє завдання зблизитися із Шелленбергом… було… — проказав Марко.
— Так, Алексе, ви усе правильно зрозуміли. Сінклер, Корнуелл, Селфрідж і я, а також ваш тесть Річард Сеймур — усі ми гравці однієї команди. Чемберлен до неї не входить. І відколи ви тут, у МІ-6 — виходить, і ви з нами… — розвів руками Черчилль. — Річард Сеймур добре зробив, коли у Стамбулі, познайомившись із вами, молодим, талановитим розвідником бідної української резидентури, не полишив вас тоді на поталу совєцьким агентам. Зауважте, керівництво МІ-6 жодного разу не перешкоджало вашим особистим… гм… вендеттам, назовімо це умовно так… і навіть підтримувало вас, бо ви дивовижним чином завжди уміли поєднувати їх із виконанням місій і завдань, покладених на вас конторою, жодного разу не втративши здорового глузду і відчуття міри.
— Сер, я хотів би зрозуміти, до чого ви ведете усю цю розмову? — запитав Марко. — Я когось підвів? Щось не так зробив?
— Навпаки, — усміхнувся Вінстон Черчилль, — за увесь цей час ви показали себе з найкращого боку. Тож нарешті… я маю честь вам сповістити, Алексе, що вас прийнято у вищу лігу…
— Он як… Секретна армія Черчилля? — промовив Швед.
— Я поки що не маю жодного морального права робити вам подібні пропозиції офіційно, — сказав Черчилль, — але чи готові ви і надалі працювати у МІ-6 із такою ж відданістю?
— Так, сер… Звичайно, — відповів Марко. — Що 6 не сталося.
— А у нашій команді? — запитав той.
— Сер, не хочу видатися некоректним, — усміхнувся Марко. — Наскільки я розумію, теперішньому британському уряду діяльність МІ-6 наче більмо на оці.
— Так, на їхню думку, ви усі тут занадто енергійно копаєте, постійно нариваєте те, що їм не подобається, — усміхнувся Черчилль.
— А ви є тим, хто підтримує діяльність МІ-6 фінансово, не афішуючи себе, — додав Марко, — але у якому сенсі ви говорите про команду?
— Алексе, я усе ще маю більші амбіції, аніж споглядати, як купка аристократів-запроданців нищить мою країну, тягне її до прірви, — відповів Черчилль, випускаючи хмарку тютюнового диму. — Так, усе ще маю!