— Гм… — батько Єви стурбовано глипнув на руку доньки, де виблискував дорогоцінний смарагд. — І ви готові згідно з нашим віросповіданням прийняти хрещення та відмовитися від ідолів, яким вклоняється решта християнського світу? — перепитав він затинаючись.
— Так, готовий, — відказав Марко Вишневецький.
— Коли ж ви встигли… закохатися у мою доньку, ваша милосте? Коли встигли зрозуміти, що бажаєте її собі за дружину?
Марко гмикнув.
— Мені було достатньо поглянути на неї, аби зрозуміти, що вона буде мені до душі. Про решту, гадаю, турбуватися не варто, коли мова ведеться за освячений Богом і церквою шлюб.
— Так… не варто… — луною повторив розгублений Хальстен. — Не варто.
— Тобто… як не варто? — промовив Ларг. — Хальстене, тобто як не варто? Ти ж мені обіцяв Еву! Ти ж…
— Помовч, Ларгу! — знову промовив Хальстен суворо. Його голос одразу пом’як, коли він звернувся до Марка: — Ваша милосте… Коли вже так сталося… Коли сам король не вбачає у такому союзі нічого поганого… То хочу запевнити вас, що жодних перепон вашим намірам і я чинити не буду. Я бажаю найкращого для моєї доньки… То правда, з добродієм Ларгом, присутнім тут, ми мали певні домовленості, проте, Ларгу, що казати, усі вони були укладені поміж нами без згоди самої Єви. Ну, а ти, Єво… що скажеш?
Єва глипнула на батька, на Ларга, а потім підвела очі на Марка.
— Я… я згодна, батьку.
— Вона згодна, пане… Чуєте, вона теж згодна! — майже радісно проказав Хальстен. — Ларгу, Єва згодна вийти заміж за цього пана.
— Тобто, Хальстене, ти порушуєш наші домовленості? Ти…
— Ну, але ж не мені виходити заміж, а моїй доньці, Єві… І коли так усе повернулося… — жалібно мовив Хальстен, — не сперечатися ж мені через таку дурницю з нашим славним королем! Ти ж чуєш, Ларгу… А придане… Придане, ваша милосте, вас же, певно, цікавить придане Єви! — раптом проказав він. — Ви маєте знати, що скромна донька власника таверни не принесе вам ані земель, ані скарбів, ані титулів, яких ви, безперечно, очікуєте…
— Так, звісно, пане Хальстен, — твердо відповів Марко, — не принесе, тому я не потребую за нею приданого. Найкраще придане Єви — її врода та… — Марко з посмішкою глипнув на принишклу дівчину, — та її скромність. Від вас я вимагатиму хіба твердої обіцянки, що тепер вона стане повноправною господинею цієї таверни та керуватиме нею, як вважатиме за краще… А ви не втручатиметеся у її справи.
— Зрозуміло… — видихнув Хальстен, — зрозуміло… Хоч я до кінця і не розумію, у чому ваша зацікавленість в такому шлюбі…
— Мені потрібна дружина. Ваша донька підходить за усіма моїми вимогами… Що ж іще може бути…
Розлючений Ларг блимнув очима.
— Хальстене, отямся! За усім цим стоїть якийсь дурний жарт! Чужоземець насміхається з тебе і твоєї доньки! Насміхається з нашої віри та звичаїв!
— Ларгу, вкотре тобі кажу — помовч! — роздратовано мовив батько Єви. — Який тобі жарт! Подивись краще, цей чоловік одягнув на палець моєї доньки смарагдового перстеня!
— Іще треба перевірити, чи справжній отой смарагд у тому перстені! — гаркнув Ларг знову.
— Хай вас то, добродію, більше не обходить, — відповів Марко. — Власне, не думаю, що у вашому подальшому перебуванні у цій оселі є якийсь сенс. А ви, пане Хальстене, щоб не вважали мене за людину, що морочить вам голову, пропоную не відкладати нашу справу надовго. Ми одружимося з Євою цієї неділі, одразу після богослужіння. А до того дня я хотів би прийняти хрещення за протестантським обрядом.
Марко сягнув рукою до пояса, відстібнув капшука і кинув його Хальстену просто до рук.
— Це вам за клопіт і на підтвердження щирості моїх намірів. Такий самий Єва отримає після вінчання як вияв моєї любові до неї.
Хальстен не мав чого сказати. Дзявав ротом, наче риба, яку хвилею викинуло на берег. Однак гаманець у долоні мав достатньо відчутну вагу…
— Ларгу… Ларгу… — нарешті тихо, примирливим голосом проказав він до свого невідбулого зятя. — Ти… краще… справді… залиш нас. Я не можу відмовити цьому панові у його проханні. Та й Єва, сам бачиш, хоче того самого. Наші домовленості, друже, не були нічим підкріплені з твого боку, а добродій… сам бачиш…
Ларг із силою вдарив кулаком по столу, за яким ще кілька хвилин тому обговорював із майбутнім тестем заручини і весілля з Євою. Широким кроком перетнув кімнату і вийшов, грюкнувши дверима.
Хальстен мовчки подивився на Марка.
— Ну, то будемо готуватися до вінчання, — стенув плечима той. — І коли ваша ласка, до мого хрещення. Я мало знаюся на протестантських звичаях, тому буду вдячний, якщо порадите мені, як і що.