— Уже десять хвилин тут, — гмикнув Марко. — Ви мене, Ріхарде, просто не помітили.
— Та невже, не помітив! Але ж хіба я запізнився? — перепитав Ярий, поглянувши на свого годинника. — Незвично зустрічатися у такому місці… — знову усміхнувся він. — Мене одразу здивувала ваша пропозиція зустрітися саме тут… Уявити нас, Алексе, у молочному барі серед білих хмарок, сніжинок та корів… Хоча тепер розумію.
— Ріхарде, не темніть, перейдімо до справи. Що трапилося? Чому ви тут? І чому саме ви?
— А я і не темню. Просто оцінюю, чи годиться це миле місце для того, щоб його осквернити тією інформацією, яку я для вас маю… Чому я тут? Бо повідомлення занадто серйозне, і Коновалець не хотів, аби його для вас передавав абихто.
Тільки тепер Марко помітив, що увесь цей час під ліктем Ярого просто на барній стійці лежала шкіряна тека у вигляді конверта.
— Що у ньому? — поцікавився він. — У конверті?
— Те, що здатне пробудити, Алексе, вашу темну сторону. Якщо, звісно, ви наважитеся дати тому хід, — сумно усміхнувся Ріко, — а ви наважитеся, я знаю. І помста буде неминучою.
— Навіть так? — Марко знову перевів погляд на конверт. — Ну, не треба думати, що ви бажаєте мене вберегти від необдуманого кроку, а я понад усе прагну помсти.
Ярий усміхнувся.
— А хіба ні?
— Прагну. Але не так хрестоматійно, як вам може видатися.
— А я й не кажу, Алексе, про хрестоматійну помсту. Такою може скористатися кожен дурень. Мова про помсту геть іншого ґатунку… Ви уявіть тільки, що у ваших руках може опинитися те, що здатне змінити розстановку сил. І не тільки у масштабі однієї країни. А далі… хто знає!
— Ви мене лякаєте! — усміхнувся Марко.
— Ви читали «Майн Кампф»? — раптом поцікавився Ярий, стишивши голос. — Не думаю, що попри заборону даного опусу у Великій Британії ви не спокусилися ознайомитися з цією працею великого лідера німецького народу…
— Звісно. Читав. Мені дісталася контрабандна, — з іронією відповів Швед. — Тільки не кажіть про це Чемберлену.
— Не буду приховувати, у мене теж є власний екземпляр, — Ріко відсунув убік горня з допитою кавою. — Тож іноді я перечитую цю неймовірно цікаву книженцію. З олівчиком. Поїздки та безсоння примушують мене багато читати… Я зробив цій книжці нові палітурки, тепер вона виглядає, як романи Вальтера Скотта… І ось учора я наче по-новому поглянув на усю ту писанину.
Ріко Ярий глипнув у бік зайнятого своїми справами бармена, і тихо процитував:
«Тому ми, націонал-соціалісти, свідомо підводимо риску під нашою зовнішньою політикою довоєнного часу. Ми повертаємося туди, де зупинилися шість століть тому. Ми зупиняємо вічне німецьке прагнення на південь і захід Європи і дивимося у бік земель на сході. Ми остаточно рвемо з колоніальною і торговою політикою довоєнного часу і переходимо до територіальної політики майбутнього. Коли ми сьогодні говоримо про нові землі і території у Європі, в першу чергу ми можемо думати тільки про Росію і покірні їй держави-лімітрофи…»
— Ви прониклися нацистськими ідеями? — гмикнув Швед.
— Звісно, ні… Але щоб ефективно протистояти ворогу, треба знати його найпотаємніші думки, як це банально не звучить, — відповів Ярий. — І ця книга — квінтесенція того, чого прагне Гітлер. Його стратегія, його план дій, програма, яку він без перебільшення збирається втілити крок за кроком уже найближчим часом. Усі зволікання — це лише його гра, — вів далі Ріхард, — промацування ситуації, можливостей… Усі ці дружні стосунки з СРСР, військова співпраця, домовленості, взаємні привітання з Новим роком… Гітлер нагне і використає Сталіна, як тільки зможе…
— До чого ви хилите?
— Ми усі маємо бути готові до того, що гряде. Ви, коли читали, звернули увагу, скільки автор вкладає експресії у розмірковування про «Drang nach Osten»? — поцікавився Ярий. — «Наступ на Схід»… Це не просто слова. Це віра. Отак і горами рухають…
— «Наступ на Схід»… — повторив Марко. — Звісно. Я непогано володію німецькою, тож авторську експресію вловив. Однак, Ріхарде, тепер можна детальніше, як пов’язаний ваш ліричний відступ із тим, що у конверті?
— Як пов’язаний? Зараз поясню, — відповів той. — У конверті лежить надзвичайно цікавий матеріал, Алексе. Його передав мені ще з півроку тому один мій надійний агент. З Берліна. — Ріко багатозначно підняв брову. — Матеріал сирий, але свідчить про зрадницькі перемовини совєцьких генералів із німецькими військовими. Серед імен совєцьких генералів у цих паперах найчастіше зустрічається одне — Михайло Тухачевський. Навколо нього усе там зав’язано.