Боротьба ця була непростою в усіх відношеннях, бо бракувало всього — коштів, людей, а з часом забракло й надії на швидке завершення справи. Вони розхитували й підривали радянську систему, як тільки могли, аби вивільнити з її пазурів Україну. Але радянська система виявилася напрочуд живучою. Ба більше: руками своїх пронирливих спецслужб вона нищила все українське не лише в Україні, але і за її межами.
Тож не дивно, що за таких розкладів історії про українських — справжніх українських, а не українських радянських шпигунів — в українській літературі з’явитися не могли. Бо вже з моменту своєї появи такі персонажі однозначно ставали ворогами, а не героями. Радянський Союз потребував героїв радянських, а не українських. Фактично в такий спосіб ми отримали покоління, яке знало Штірліца, але ніколи не замислювалося, що не на ньому єдиному трималася звитяга шпигунського світу, і що у Штірліці як такому ідеології значно більше, ніж геройства. Це ідеологічний сценарій, за яким Росія працювала завжди і який використовує й донині.
Ми ж залишилися нібито без героїв. Точніше, наші герої зазвичай були переможені або лишилися стікати кров’ю на полі бою чи гнити у тюрмах. Як для ідеологічних засад формування нації, підґрунтя досить сумнівне. Хіба що для того, щоб додати жалю споконвічним плачам і голосінням. А ось героїв непереможних, всюдисущих, розумних, винахідливих і яких би не брали ворожі меч, куля й підступи, нам тривалий час бракувало.
Тому чудово, що з’явися Марко Швед. Український розвідник з британським паспортом, який хоч і працює офіційно у МІ-6, але насправді має на меті якнайшвидше зруйнувати зсередини хистку Радянську імперію. Він докладає до цього різних зусиль, хоча переважно йдеться про непомітні неозброєному оку шпигунські штучки, завдяки яким радянська звитяга й міць поступово береться розколинами.
Український Марко Швед — це суміш козацької звитяги, британської вишуканості, американської діловитості, французького шарму, німецької пунктуальності — і жодної краплини російського лицемірства.
Роман «Полювання на чорного дика», який ви зараз тримаєте в руках, — четверта частина «Шведіани».
У початковому романі циклу, «Червона Офелія», йдеться про становлення Марка Шведа як українського розвідника: про його перші шпигунські ґулі, першу нібито справжню любов і першу по-справжньому болючу зраду.
Другий роман циклу, «Печатка Святої Маргарити», оповідає про Тарнорудські пригоди Марка, дивовижні скарби, завдяки яким зможе деякий час протриматися українська розвідка за межами України, а також про справжню (цього разу вже по-справжньому справжню) Маркову любов.
У третьому романі, «Під чужим прапором», Марко Швед опиняється в Британії і стає не просто підданим Її Величності, а ще й починає роботу в легендарній британській зовнішній розвідці МІ-6. Утім, захищає Марко не лише інтереси Сполученого Королівства: він знаходить не один спосіб підставити плече українській державності, хоча чудово розуміє, що вирвати Україну з Радянського Союзу поки що неможливо.
«Полювання на чорного дика» охоплює період перед початком Другої світової війни. Світ завмер у спробі розгадати задум Гітлера, і розвідники у розв’язанні цієї головоломки ведуть перед. Хоча Марко Швед представляє британську зовнішню розвідку, діє він також і в інтересах українства. Українці мріють про ослаблення міцної хватки Радянського Союзу. І, власне, до цього може спричинитися протистояння Гітлера й Сталіна. От лише питання, чи збираються вони зійтися в лиховісному герці? Чи більше мріють по-змовницьки розділити Європу і зжерти її шматками? І як цим планам можуть запобігти розвідники? Та й чи є сенс взагалі втручатися, коли два тирани вже вчепилися за кінці геополітичного канату?
На сторінках «Полювання на чорного дика» однаково переконливо живуть, кохають, страждають, ухвалюють рішення, зважуються на вчинки персонажі вигадані й герої історичні. Марко Швед не лише приятелює з відомим британським журналістом Яном Флемінгом (тим самим, хто вигадав Джеймса Бонда), але також вирушає на пікнік з не менш легендарним Вальтером Шелленбергом, компанію якому складає сама Коко Шанель. І це вже не кажучи про звану вечерю за участі фюрера, на яку Марко отримує особисте запрошення, і під час якої його з дружиною Елізабет у компанії Вальтера Шелленберга і Коко Шанель фотографує Єва Браун власною персоною. Як думаєте, ці знімки десь збереглися?