Марко підвів погляд на Ярого.
— Алексе, — вів далі той, — західний світ із Гітлером домовиться… А от якщо постане совєцький монстр…
— Уже постав. Давно, — проказав Швед, — хоч як ми йому протистояли. І західний світ так само прагне замирити його, домовлятися і мати з тих домовленостей власний зиск.
— Так, — погодився Ріхард, — шкода, що офіційна Європа не помічає: і гітлеризм, і сталінізм — одного поля ягоди. А ми змушені шукати союзу з одним монстром, аби протистояти іншому…
Ярий сумно усміхнувся.
— Воно так, але ж самі знаєте, ворог мого ворога — мій друг… Ми ж наче між молотом і ковадлом зараз. То що маємо робити? Однак, Ріхарде, — Марко вказав поглядом на чорну шкіряну теку, — ви згадали про документи і вашого агента з Берліна…
— Так.
— Не допускаєте вірогідності того, що документи у цьому конверті могли бути спеціально сфабрикованими Гестапо чи Абвером спеціально для нас? Щоб нашими руками підняти хвилю, про яку ви кажете?
— Цілком можливо… — Ріко присунув конверт ближче до Марка. — Навіть, гадаю, так воно і є. Але усі ці червоні генерали та маршали…
— Коновальцю про це відомо?
— Звісно. Інакше що б я тут робив?
Ріхард якусь мить мовчки дивився на Шведа, а тоді нахилився ще ближче до Марка.
— У мене є кілька думок, як можна скористатися цією інформацією найефективніше, — додав він.
— Підкинути її керівнику совєцької резидентури Арнольду Дейчу? — гмикнув Швед. — За умови, якщо ті документи таки варті уваги…
— Алексе, ми можемо здійснити заповітну мрію Сталіна, — усміхнувся Ярий, — допомогти йому позбавитися конкурентів, а заодно здійснити і нашу мрію — обезкровити Червону армію, знищити її зсередини руками самого ж Сталіна! Війна з совєтами неминуча, Алексе… Це тільки питання часу. Важливо, щоб у ту мить, коли вона почнеться, ми були на стороні того, хто гарантує українцям свободу і незалежність.
— А Гітлер той, хто нам це гарантує? — запитав Швед. — Ви справді у це вірите?
Ріко важко видихнув, розправив пальцями кутик шкіряного конверта.
— Ми усі робимо те, що можемо. Те, що мусимо… Однак ніхто не може вас спонукати до виконання цього завдання, Алексе, — з притиском мовив він. — Є нагода. І було б добре нею скористатися. Якщо не ви — це зробить хтось інший.
— Уже спонукаєте, — відповів Марко, — до того ж добре знаєте, що совєцька резидентура, отримавши ці документи з моїх рук і сформувавши за наказом Сталіна з них компромат на власний генералітет, матиме, у разі чого, непогане виправдання: мовляв, то британські спецслужби обмовили червоних командирів… Я ж тут не сам по собі… Мені такої самодіяльності ніхто не подарує… І я, пішак у цій грі, засвічуся тоді на весь світ, наче кремлівська зірка. Звісно, я готовий ризикувати, навіть власним життям. Але не отак по-дурному…
— Алексе, повірте мені, Сталіну потрібен цей компромат. Він діятиме, як бульдог. Вчепиться і не відпустить такої нагоди.
— Чому ви так упевнені?
— Алексе, бо мій агент в Берліні, — проказав Ярий, — високопоставлений офіцер Абверу. У його розпорядженні знаходиться цілий рукописний архів часів німецько-совєцької співпраці. Документи, складені та підписані німецькими генералами Сеектом і Хаммерштайном, маршалом Тухачевським та іншими совєцькими воєначальниками. З них, поміж іншим, стає відомо про певні неофіційні домовленості. А тут якраз поміж Сталіним і деякими його генералами почалася непримирима боротьба. Як ви розумієте, то стара ленінська школа, якої Сталін прагне позбутися. Колись Ленін використав Кобу у своїх іграх за престол із Троцьким. Руками Сталіна привів до влади своїх людей. Людей впертих і цілеспрямованих, скажімо, як Тухачевський. Цілком можливо, що сьогодні Сталін прагне провести роботу над власними помилками й усунути їх. То стало відомо німецькій розвідці… Чи ви гадаєте, цей компромат з’явився просто так? — Ярий на якусь мить замовк. — Не маю сумнівів й у тому, що у таких людей, як Тухачевський, можуть бути бонапартистські погляди… — ще тихіше продовжив він, — а, звинувативши маршала Тухачевського у спробі захопити владу і здійснити державний переворот, за протоколом, вірні сталінці шукатимуть його посібників серед найвищих військових посадовців. Вони переберуть усіх, одного за другим, одного за другим… — не без задоволення проказав Ярий. — Уявляєте, яка почнеться м’ясорубка в лавах генералітету?