* * *
Розмова з Корнуеллом ніяк не виходила у Марка з голови.
Навіть зараз, коли в його обіймах спала Елізабет, коли після пристрасного єднання з нею по всьому тілу розлився блаженний спокій і умиротворення, він не міг стулити очі й відпустити ці думки, що замінили собою страшне видіння з недавнього сну.
Усе вдивлявся у сліпу темінь, що наповнювала спальню.
Чи можуть у нього в принципі скластися людські, дружні стосунки з таким типом, як Вальтер Шелленберг — успішним, ідейним есесівцем? Можуть… Але він має усе добре розрахувати… І не в останню чергу більше дізнатися про Шелленбергові амбіції, прагнення, особисте життя; зрозуміти ступінь його схильності до комфорту та сталості. Як дізнатися усе це за такий короткий час?
Корнуелл, як завжди, вимагає вищого пілотажу. Чи вдасться йому той пілотаж продемонструвати, коли, не встигнувши намацати слабкі місця супротивника, він сам матиме відкрите вразливе місце — вагітну Лізу поряд? Хоча усе можливо до навпаки, і Ліза, яка вже не раз доводила, що здатна віртуозно «завести рака за камінь», як любив примовляти Корнуелл, лише підсилить його і допоможе цю місію виконати краще, ніж він сподівався…
«Усе в руках Божих, Марку! — наче нізвідки пролунав у вухах голос його матері. — А тепер спи… Спи, синочку… Ранок ночі мудріший…»
Швед нарешті зімкнув повіки і відчув, що засинає…
* * *
— Агов, не так швидко! Куди ти поспішаєш, люба? — Марко лагідно накрив рукою руку Лізи, яка, енергійно орудуючи десертною ложечкою, смакувала шматок яблучного пляцка.
Пляцок направду був смачним, щедро перемащений фірмовим баварським кремом. Проте яблука поміж тонкими пластами пісочного тіста не лежали скибочками, як у пирогах, а більше нагадували вишуканий конфітюр із пряними, лимонно-імбирними нотками й трохи підсмаженим та подрібненим на крихти волоським горіхом.
Ліза підвела погляд.
— Ой, вибач… Я справді… мені сьогодні неймовірно хочеться солодкого! От просто з’їла 6 увесь отой пляцок! Ой… — її погляд завмер на недоїденому шматочку, а потім вона перевела очі на ще одне, порожнє десертне блюдце, що лежало поруч. — Тобто… я з’їла свій шматок і не помітила, що доїдаю твій? — зітхнула вона присоромлено.
Марко наморщив носа і ствердно похитав головою.
— Саме так! — усміхнувся він. — Тобі так смакувало, що я не хотів тебе зупиняти… я не шкодую тобі солодощів, але, може, на цьому шматочку варто?..
— Вибач… Ой… Так, — Ліза знову зітхнула і винувато поглянула на Марка, — звісно, просто коли я була вагітна Маргаритою, мені солодкого так не хотілося… А тут… Це ж треба, з’їсти свій, а потім твій шматок торта і навіть не помітити! А якщо мене рознесе? — майже налякано запитала вона. — Якщо я стану товстухою? Після усіх цих баварських брецелів, леберказів, вайсвуртів та доброго келиха радлєра, які нам подають до сніданку, обіду та вечері…
Швед усміхнувся.
— Тоді ти будеш моєю найкоханішою і найвродливішою товстухою в світі, Лізо!
— Ото заспокоїв! — пхикнула вона. — Усе, зашиваю рота…
— Ні, ні! — Марко заспокійливо погладив її по руці. — Не думаю, що ти погладшаєш, кохана… Я бачив твою маму на світлинах, вона була стрункою і тендітною, а тітонька Мег і сьогодні струнка, як стеблина… Не турбуйся такими дрібницями… І чому раптом тобі взагалі про таке думається?
— Бо з Марго, — відповіла Елізабет, — я пливла за течією, я не знала, що таке вагітність, усе було вперше… А тепер…
— І тепер нічого не змінилося! — усміхнувся Марко. — Усе буде добре. Усе буде чудово! Ти народиш, дасть Бог, нам чудове маля, залишишся стрункою і вродливою, як і була. Але на солодке так не налягай, Лізонько, щоб тобі не зашкодило. Гаразд? — примирливо запитав він.
Ліза, розчулена його словами, піднесла серветку до очей.
— О-о-ох-хх… Тепер я ще й плаксою стала! — зітхнула тихо. — Не налягай… добре тобі сказати… Тепер мені не можна налягати ні на печеню, ні на ковбаски, ні на гірчицю, ні на оті верткі баварські брецелі… І штрудель… Я його так і не скуштувала…
— Ну, ну… Навіщо ж так суворо! — розсміявся Марко. — Звісно, від пива доведеться відмовитись, але решту ти усе можеш куштувати! Лізонько, це ж не хвороба, дяка Богу, але не налягай, щоб не зашкодило ні тобі, ні малюкові…
Його погляд на мить застиг вище Лізиного плеча. Лише на мить, але цього було достатньо, щоб вона відчула невидиму переміну, яка відбулася з ним. Він мовчки перевів той погляд на неї, потім, наче нічого і не сталося, знову взявся за ніж і виделку.