На усі Шведові повідомлення про діяльність совєцької резидентури в Англії Корнуелл діяв мінімально, наче боявся розхлюпатись. Звісно, боявся. Бо заварити кашу можна одним помахом руки. А навколо усі такі «голуби миру» з оливковими гілочками в дзьобиках. І навіть принци крові з Гітлером на короткій нозі, їздять чоломкнути його в дупу…
«Алексе, я бачу, ви засмучені. Не депресуйте! Ви робите для захисту національних інтересів Британії велику роботу! Не обтяжуйте себе думками про те, що вона марна, бо ви не бачите одразу результатів. Ми все знаємо — і це головне! Не забувайте, хто володіє інформацією — той володіє світом! — повторював Корнуелл Маркові щоразу, наче школяреві. — Ми поки що діємо дуже обережно. Більше спостерігаємо і накопичуємо… Така зараз наша робота. Вдаримо тоді, коли настане слушний момент. Поки що він не настав!»
Так… можливо, ще не настав. Але що, як буде пізно? Серед усіх, хто у британському парламенті сміливо говорив справді здорові, притомні й вчасні речі, Марко знав хіба Вінстона Черчилля, потужного дядька із давнього роду Мальборо, з незмінною люлькою в зубах.
От із ним би хотілося побалакати предметніше. Хіба що зробити це по поверненні з Мюнхена самовільно? Якби Корнуелл дозволив, то й причин не довелося б вигадувати. Вийшло б чудовезне інтерв’ю для «Обзервер», а поміж тим він міг би…
Хоча Маркові давно здавалося, що Корнуелл із Черчиллем не просто знайомі, а мають бути добре знайомі. Він не питав спеціально, але йому було полегшенням думати, що інформація, яку він добуває для контори, стає відома і Черчиллю.
Отаку б людину до влади, а не «миротворця» і «реверансника» Чемберлена! І ще… Де у цьому ділунку та серед цієї безпорадності буде Україна? Упіймав себе на думці, що й досі, як тоді у 1920-х, він думає про Україну, як про щось суб’єктне, окрему державу, чию долю можна переграти, переінакшити, змінити і повернути до славних часів УНР…
Україна знову ніде! Бо її нема. Насправді її нема. Залишилися лише невеликі гурти сміливців у підпіллях та вимучений, змосковщений, зманкуртілий і заляканий нарід. Бездержавний нарід.
України, тієї колишньої України вже давно не існує. Є лише найдорожча московська колонія, яку одним махом обдерти та знищити москалям ніяк не вдається! В ній усе від історії до робочих рук і чорнозему ласе московській орді.
У такому разі, якщо не продовжити справу Коновальця, якщо не вдасться здобути протекторат гітлерівської Німеччини та не грати за правилом «Ворог мого ворога — мій друг», то усі ті смикання та спротиви марні.
У такому випадку і війна може виявитися на користь. Бо коли Гітлер зі Сталіним зчепляться, це може стати шансом проголосити власну державність та незалежність. Головне, до того моменту провести всю необхідну підготовчу роботу.
Смерть Коновальця була вкрай передчасною і дурною. Зараз би він зі своїм умінням налагодити взаєморозуміння поміж усіма проукраїнськими силами так потрібен. А то гризуться поміж собою, наче подуріли! А в цей час лави генералітету Совєцького Союзу стікають кров’ю.
Це було жорстко. Та ідея докластися до обезкровлення совєцького військового командування лише на початках видавалася такою утопічною. Звісно, його, Маркова причетність тут майже символічна. Він лише злегка підштовхнув цей маховик, лише доторкнувся. Але часом і соломинка здатна зламати спину верблюдові.
Зупинити того маховика Сталін міг у будь-яку мить. Не дати йому розгойдатись. Міг від початку не вести таку брудну гру супроти власного генералітету. Міг зупинити все навіть тоді, коли розрізнені факти, що свідчили не на користь Тухачевського, повернулися до нього готовим і чітко скомпонованим компроматом.
Сталін добре знав, звідки ростуть ноги у того компромату. Він-бо сам і заколотив те лайно, а потім дав розпорядження у надійний спосіб підкинути «сировину» нацистським спецслужбам!
Отримавши сирі матеріали від Ріко Ярого, Марко одразу після повернення з Парижа опрацював і доповнив вміст папки і представив її Дейчу.
Згодилися старі доповідні записки і тексти шифровок Мальтерра, які він надсилав дядькові Альберу свого часу. Їх було небагато і, як казав Мальтерр, самі по собі вони не являли цінності. Але в комплекті з основними документами допомагали скласти і підсилювали цілісний портрет Михайла Тухачевського як людини, що роками працювала на спецслужби чужої країни і зраджувала свою.