— Я ж казав, зараз сам встану і зварю кави… — мало не простогнав він.
— Вальтере, — відповіла вона таким суворим тоном, наче мова йшла про зіпсований розкрій нової моделі, — коли я кажу, що хочу кави, то це означає, що я хочу кави! Ти маєш підняти свою дупу і піти, зварити її для мене. А те, що піднялося у тебе, — зовсім не дула! — вказала вона поглядом нижче Вальтерового пояса. — У тебе там під простирадлом наче своє окреме життя, — додала безапеляційно — і йому байдуже, що я хочу кави!
— Фе, як же вульгарно! — скривився Шелленберг. — Так, тобі закортіло вже — і розступися, земле!
Габріель театрально закотила великі темні очі. Своє горня з кавою вона давно відклала вбік, — пити таке і справді було неможливо.
— Власне, — проказала вона, сягаючи рукою за цигаркою, — я француженка, і готувати їдло ніколи не було моїм захопленням. Так само і варити каву. А якого дідька, Вальтере, ти даєш своїй прислузі вихідний щоразу, коли я приїжджаю, якщо тобі аж так не подобається моя кава? Мене соромишся?
Шелленберг, стримуючи роздратування, яке завжди відчував, коли Шанель, зоставшись у нього на ніч, вранці починала демонструвати свої бздури, підвівся.
— Зараз… буде тобі кава, Габі, — зітхнувши, проказав він. — Якщо тобі байдуже до ранкової порції кохання, то буде тобі порція кави, люба.
У нього було атлетичне тіло й пружні сідниці. Не надто високий зростом, оголений Вальтер нагадував їй ожилого мюнхенського куроса з Гліпотеки, в якій вони побували нещодавно, і Габріель мимоволі вкотре замилувалася своїм молодим німецьким коханцем.
Поки Вальтер обгортав себе на зразок римської тоги простирадлом, що додавало йому ще більшої подібності з античними скульптурами Гліпотеки, вона любовно обводила поглядом його плечі і порослі рудуватим кучерявим волоссям груди.
— Aut Caesar, aut nihil! — проказала Шанель дещо хрипко, звівши руку у вітальному жесті. — Або Вальтер, або ніщо… — додала з легкою іронією у голосі. — А з тебе, любий, вийшов би непоганий фюрер!
Шелленберг завмер. Повільно повернувся до неї. Тепер він їй нагадував не куроса, а Діомеда.
— Ти розумний, врівноважений, вродливий… — продовжувала Габріель цілком серйозно, не звертаючи жодної уваги на його реакцію. — Справжній арієць! Не те, що істеричка Гітлер! Я ж чула кілька разів його промови. Добре, що стояла не в перших рядах, а то він забризкав би мене своєю слиною з ніг до голови. І якщо уявити, що Гітлер не вічний… — вона не встигла доказати, бо Шелленберг кинув у неї подушкою.
— Ну, ти геть… божевільна! — сказав він не те, що хотів. — Замовкни, Габі! Більше ні слова про це у моєму будинку!
— Але чому? — щиро здивувалася вона. Відклала цигарку до попільнички, різко відкинула простирадло, продемонструвавши Шеленбергу усе ще досконалу тендітну фігуру і маленькі, округлі, наче у молодої дівчини, груди. — Але чому? Чому я маю мовчати? Чому ви, німці, навіть уявити боїтеся, що завтра щось може змінитися, піде не так, що ваш безцінний фюрер не безсмертний? Що він може… не обов’язково загинути від замаху, а просто померти! Як звичайна людина! — стенула плечима Габріель. — Від хвороби… «іспанки», наприклад, чи дифтериту?
— ГАБІ! — гаркнув Шелленберг і відразу стишив голос. — Ти випробовуєш моє терпіння. Та що з тобою сьогодні таке? — промовив він майже благально. — Ти розумієш німецькою? Замовкни. А я поки піду, зварю нам нормальної кави. Не знаю, як її треба було готувати, щоб вийшла така мерзенна гидота, як у тебе!
Шанель голосно розсміялася. Їй подобалось дражнити Вальтера. У такі миті вся його сміливість десь зникала і він перетворювався на великого полохливого зайця. Ці кілька днів, проведених із ним у його мюнхенській квартирі, були направду чудовими.
Вальтер, заклопотаний роботою і всім тим безумством, яке панувало у Фюрербау напередодні конференції, приходив серед ночі або під ранок. Стомлений, замучений, із почервонілими очима і незмінним букетом червоних троянд, загорнутих у цупкий крафтовий папір. Казав, що квіти такі самі червоні, як і його бідне серце, яке стікає кров’ю від кохання до неї. Потім він швидко приймав душ, пірнав до неї у ліжко, вони кохалися — пристрасно і дико — і він засинав у її обіймах. Прокинувшись, варив їй каву і навіть іноді готував для неї канапки чи млинці; просив без нього не швендяти містом і знову летів до службових справ.