Який вихор увірвався сюди, в цю простору кімнату з великою люстрою, що все ще “висіла”, хоч стелі вже давно не було? А вихор саме ввірвався, бо лабораторія не мала жодних надто потужних джерел енергії. В день аварії споживання енергії, що його зафіксували автоматичні прилади, було навіть менше, ніж звичайно. Згодом стався різкий поштовх струму, але автомати, точно спрацювавши, відімкнули енергію, відтак на пробу ввімкнулися знову, та опір споживача був уже безмежно великий: лабораторія більше не існувала.
Ми стояли перед руїнами лабораторії Алексєєва. Розмовляли пошепки, але всі перебивали один одного, поквапливо сповіщаючи все нові й нові подробиці.
— Увесь район навколо лабораторії врятувала оця сталева баня, — казав один із фізиків, що прибули раніше за мене. — Коли б не вона, руїн було б набагато більше.
— Передусім, що це за прозора маса, який її склад? — запитав я.
— Уявіть собі, це повітря! Так, так, азот і кисень у тих самих пропорціях, що і в навколишньому повітрі.
— Дивно… Це якась невідома сполука, якийсь невідомий окис азоту… — кинув хтось.
— Якщо тільки це хімічна сполука, — похитав головою фізик. — А в цьому дуже великий сумнів. Ми звернули увагу на те, що речовина цієї маси проводить електричний струм. Підвели електрод від зварювального апарата, але дуга виникала й одразу ж зривалася. Вакуумним присосом зібрали речовину, що випарувалась.
— І в спектрі лише кисень та азот?
— У тому-то й річ. Вранці взяли на аналіз тонку платівку, мабуть уламок, який підібрали після вибуху, зробили рентгеноструктурний знімок. Відстань між центрами атомів незбагненно мала…
— Але як ви знайшли цей уламок?
— Один з робітників спіткнувся і впав.
— Хіба уламок такий великий?
— Ні, уламок вміщується на долоні, але важить він сорок два кілограми.
— Цікаво, що температура цієї прозорої маси тридцять шість градусів і вдень і вночі!
— Так, так, надзвичайна сталість! Немов у термостаті.
— Але звідки взялася енергія вибуху?! Наскільки нам тепер відомо, ні нагромадження енергії, ні різко збільшеного надходження її ззовні не було.
— Одначе звідкись же вона мала взятися! До того ж у лабораторії, яка не досліджувала ні матеріалів, що розпадаються, ні термоядерних реакцій. У списках не виявилось ні урану, ні плутонію, ні торію… Лабораторія не зверталася до закладів, які випускають важку воду або важкий водень, а без них поки що неможливі високотемпературні процеси.
— А чи звернув хто-небудь увагу на те, що всі вибухові струмені мали напрямок не назовні, а всередину, до будинку лабораторії Алексєєва?
— Навіть усі шибки з вікон Інституту зірок вилетіли назовні, — підтвердив я, згадавши спостереження склярів.
І раптом несподіване відкриття! Працівники Інституту зірок повідомили, що з ракетодрому, який належить Інститутові, Алексєєв досить регулярно запускав висотні ракети.
Головне управління по дослідженню космічного простору підтвердило, що на адресу лабораторії Алексєєва за кілька місяців до катастрофи було надіслано три великі ракети. Контейнер останнього ступеня за умовами договору мав бути порожній. Ракети було запущено принаймні за місяць до катастрофи, оскільки зберігся надісланий в управління акт запуску. В графі “Призначення” було невиразно сказано: “Вихід у космос з метою дослідження безповітряного простору”.
Більше ніяких відомостей Головне управління не мало, бо пристрій, який керував польотом, монтували в лабораторії Алексєєва.
“З метою дослідження безповітряного простору…” Але яке призначення ракет? Серед тисяч штучних супутників, що оберталися навколо Землі по найрізноманітніших орбітах, у березні не було зареєстровано нових. Що сталося з ракетами?.. І того дня, коли Алексєєв мав намір повідомити про зміст своїх робіт, відбувається грандіозна катастрофа. Чому вона сталася саме в той час, коли в успіхові експерименту Алексєєв не мав сумніву? Коли він готував уже якийсь новий експеримент?
Треба було будь-що розкрити таємницю того дня. Цього вимагала не просто цікавість. Десятки запланованих дослідів затримувалось спеціальним розпорядженням. Науці ніколи не бракувало людей, готових до самозречення, але невиправдане ризикування межувало зі злочином. Тим паче, що все свідчило про фатальну роль якоїсь випадковості, якогось хибного кроку. Треба було за всяку ціну дізнатися, що саме призвело до катастрофи. Але минав день за днем, тиждень за тижнем, а ми не знаходили розгадки.