— Яку станцію ви зараз слухали? — спитав Топанов. — Київ?
— Ось, будь ласка, Київ!
— Та в чому річ?
— А річ у тому, що в іоносфері коїться щось незрозуміле, такого регулярного ефекту досі ще не спостерігали, — пояснив Григор’єв. — Ми слухаємо Москву, а на московській хвилі раптом починається передача зовсім іншої станції. Ви чули італійського співака, напевно, з Венеції або Рима, а приймач було настроєно на Київ. І особливо легко цей ефект спостерігається, коли несуча частота радіостанції близька до частоти обертання електрона в магнітному полі Землі…
Григор’єв хотів іще щось сказати, та раптом із приймача долетів чийсь м’який і навдивовижу дзвінкий голос. Ми так розгубилися, що не одразу почали записувати. Потім усі кинулись до столу. Ця передача так запам’яталась мені, що я можу повторити її дослівно.
“Народжені вами, зненацька з’явилися ми на світ… Минули мільярди літ — для вас одна мить… Ми стали вільними, ми зіллялися з природою, ми повернулись до неї. Віднині ми не протистоїмо їй, ні, віднині ми стали головною силою, що скеровує її та діє в ній. Приречена на безперервне вмирання й відродження, природа не може без нас, людей, розв’язати своїх суперечностей. Це можемо ми, розумні істоти Всесвіту. Наше існування — це існування наших незліченних сонць, кінець кінцем існування нашої галактики.
Ми дякуємо випадкові, який дав поштовх до розвитку нашої зоряної системи. Ми вдячні усім вам, хто своєю чудесною працею зробив можливим наше існування. Різниця в перебігу часу створила небувалі труднощі на шляху спілкування між нами. Тепер ці труднощі позаду…
Особливий, винятковий характер нашого світу не лякає нас. Ми відшукали спосіб подолати всі штучні перепони й найближчим часом розпочнемо процес перетворення нашої галактики на зоряне скупчення звичайних розмірів, із звичайним темпом часу…
Цінуючи й поважаючи вашу тяжку, славну путь, не бажаючи втручатися у природний хід розвитку, не вважаючи за можливе позбавити вас щастя творити, дерзати, шукати і знаходити, боротися й перемагати, ми покидаємо вас… Прощайте, брати! Привіт вам, люди планети Земля!”
Минула секунда, друга, і в приймачі почувся голос: “Говорить Київ. Передаємо оповідання Остапа Вишні…”
В усіх країнах, що розташовані між п’ятдесятим градусом північної широти і п’ятдесятим градусом південної широти, різними мовами й діалектами прозвучало послання супутника Алексєєва.
Буквально через п’ять хвилин до нас надійшла перша телеграма, за нею друга, третя… Шанхай і Нью-Йорк, Калькутта і Туніс поспішали поздоровити, висловити своє захоплення.
В Інституті зірок йшли відбудовчі роботи. Там, де була лабораторія Алексєєва, кілька робітників ставили огорожу. Темне громаддя зливка височіло над ними. Я підійшов ближче і несподівано побачив Топанова.
— Кажуть, ви сьогодні від’їжджаєте, Максиме Федоровичу? — запитав я.
Топанов кивнув, потім промовив:
— Ніяк не можу відігнати думку, що вони живі… Там, усередині…
— Фахівці твердять, — озвався я, — що цей зливок виник всупереч усім нашим знанням про речовину.
— В цьому нема нічого дивного, — відказав Топанов і підвівся, спираючись на ціпок. — Ми знаємо, хто його створив… Вони можуть багато…
— Ви говорите про галактику Алексєєва? Ви гадаєте, що вони колись зможуть оживити Алексєєва і його товаришів, винайдуть спосіб, засіб якийсь, щоб відновити це “скам’яніле повітря”?.. Ви вірите, що вони все можуть?..
— В майбутнє людства — ось у що я вірю, — відповів Топанов і важко попростував до автомобіля, що стояв край дороги.
А я все не міг відвести очей од прозорої гробниці Алексєєва, і мені здавалося, що в її глибині з кожною миттю народжується якесь нове, таємниче і чудесне життя.
ЗМІСТ
Катастрофа
“Море на небі”
Третя точка
Пошуки супутника
Знову загадка
Сигнал
Квартирант тьоті Шури
Вася-Василько
Розповідь Топанова
Ще одна загадка
Зоряна головоломка
Останній лист
Помилка Олексія Алексєєва
Чудо професора Рея
Повідомлення ТАРС
Прес-конференція
Прощання з Землею