Розділ 56
Тепер я остаточно пересвідчилась, що сьогодні не помру. Виявилося, що рану мені зашивати не треба, тож санітар з екстреної групи зупинив кровотечу з моєї щоки та лівого вуха й наклав невеличку пов'язку. Я сиділа в кутку машини швидкої допомоги, спостерігала за метушнею та думала, що запросто могла загинути в цьому депо.
Траґан нарешті викликав групу допомоги, хлопців зі спеціального загону швидкого реагування, і їхні дизельні вантажівки кільцем оточили диспетчерську залізничного депо. А ще прибули кінологи зі службовими собаками, ціла рота поліціянтів та детективів, а над місцем події кружляли гелікоптери. Коли Майк знайшов мене непритомною, він набрав номер «10–13», тобто «поліціянт потребує термінової допомоги», і на його заклик відгукнулись усі поліційні підрозділи, за винятком хіба що берегової патрульної служби.
Лейтенант Кін вистрибнув з вагона, де й досі лежав Віктор Ордонес, і підійшов до мене.
— Ти добре спрацювала, — сказав він мені. — Серійний номер пістолета, що його знайшли у вагоні біля нашого трагічно загиблого друзяки, збігається. То є зброя Скотта. Так, як ми й припускали. Це Ордонеси його вбили.
Я похитала головою, і досі не ймучи віри тому, що сталося. Якимось химерним і незбагненним способом я й справді примудрилася спрацювати краще, ніж могла сподіватися чи мріяти. Тепер усе мало бути в ажурі. Доведеться лише десь збрехати, десь схитрувати, а десь — промовчати.
— А що чути про Марка, пілота? — поцікавилась я.
— Поки що нічого, — відповів шеф. — Але не хвилюйся, коли-небудь він проявиться.
— А де Майк?
Шеф підкотив очі під лоба.
— Зараз його допитують вилупки з відділка адміністративної інспекції. Ці гниди встигли припхатися сюди навіть раніше, ніж загін швидкого реагування. І начхати цим виродкам на те, що тебе поранено. Вони радше повірять, що це ти сама себе встрелила, а пістолет викинула.
Мені вдалося не виказати свого обурення та хвилювання, але на превелику силу.
Тим часом бос почав розтирати мені спину, наче секундант, що готується випустити боксера на ринг.
— Скажи, нехай тебе відвезуть до Медичного центру Якобі, поки сюди не приперся комісар. А після шпиталю їдь додому й вимкни телефон. Тим часом я відволікатиму цих каналізаційних пацюків з адмінінспекції, щоб ти встигла хоч трохи перепочити. Тобі зараз нічого не потрібно?
Я похитала головою. Мені не хотілося навіть думати про відповідь на це запитання.
— Ти й справді добре попрацювала, дівчинко, — сказав мій шеф перед тим, як піти. — Ми всі пишаємося тобою.
Я сиділа й мовчки дивилась йому вслід.
Нью-Йоркська поліція нарешті знайшла потрібного вбивцю.
Пол, швидше за все, не потрапить на гачок.
Про дружину та дітей Скотта потурбується держава — як і належить.
Поліційний вертоліт перескочив через колюче-ріжучий дріт над парканом метрополітенівського депо й поплив у високому блакитному небі. Краєм ока я помітила фотоспалах у вибитому вікні вагона — то працювала медична служба евакуації.
Усе, начебто, вийшло на добре. Страшна, сюрреалістична халепа нарешті скінчилася.
Тоді чому ж я плачу?
Розділ 57
Наступного ранку, у понеділок, було сонячно й прохолодно.
Тому, виструнчившись на сходинках церкви Св. Михайла на 41-й вулиці у Вудсайді, я втішалася своєю теплою уніформою та тим теплом, яке випромінювали тіла полісменів, що стояли навколо мене.
І хоча попрощатися зі Скоттом на перекритій вулиці зібралося близько чотирьох тисяч копів, єдиним звуком, що порушував запалу тишу, було тріпотіння почесного гвардійського прапора, а єдиним порухом — величне коливання його яскравих смуг та зірок.
Барабанний дріб вибухнув із першим же ударом церковних дзвонів. Із-за рогу кам’яниці врочисто випливли сорок музикантів оркестру «Смарагдового товариства» нью-йоркської поліції.[11] Волинщики мовчали, а барабанщики вибивали похоронний марш на барабанах, обтягнутих чорною тканиною.
За ними з'явилася, здавалось би, нескінченна подвійна низка поліціянтів на мотоциклах; вони тягнулися за оркестром зі швидкістю пішоходів, і мотори мотоциклів нетерпляче пострілювали.
Коли ж нарешті перед поглядами присутніх постав елегантний і блискучий катафалк, можна було майже фізично відчути, як тисячам людей до горла підкотився клубок. Президентів — і тих не ховають так емоційно, як нью-йоркських копів, що загинули під час виконання службових обов’язків.
Я напружила м’язи обличчя, щосили намагаючись тримати себе в руках, стояти непорушно й не тремтіти.
11
«Смарагдове товариство» нью-йоркської поліції було засноване 1953 року й об'єднало полісменів ірландського походження.