Жінка опам'яталася першою.
— Доброго вечора, сер, — переводячи подих, привіталася вона. — Як мені про вас доповісти.
— Інспектор Кроу.
Кроу починав здогадуватися. Сильвія завжди була з фантазіями. До весілля вона сама вела своє невелике господарство — готувала їжу, прибирала постіль, витирала пилюку, робила покупки, ні хвилини не гуляла без діла. Кроу зрозумів, що за його відсутності дружина зруйнувала затишок їхнього домашнього вогнища — найняла прислугу.
— Ангусе! — Сильвія чекала, поки служниця відчинить йому двері, а тоді, не маючи терпіння витримати ритуал, поспішила до крихітного передпокою. — Ой, Ангусе! Нарешті ти повернувся! — Вона обняла чоловіка, швидко поцілувала в обидві щоки й, тримаючись від нього на відстані простягнутої руки, звеліла служниці:
— Лотті, внеси до хати панові речі, поки не посходилися всі сусіди!
— Що це все означає, Сильвіє? — пошепки запитав Кроу.
— Pas devant les domestiques[1], — лагідно усміхаючись, прошепотіла у відповідь Сильвія, а вголос вела далі: — Я така рада… Лотті, неси валізи нагору!.. Ходімо до вітальні, любий. Дай мені на тебе подивитися.
Кроу, збентежений, пішов слідом за нею до віталеньки, де, як він задоволено відзначив, змін відбулося небагато.
— Хто ця жінка, Сильвіє? — цього разу вже рішуче запитав він, ледве причинивши двері.
— Сюрприз, Ангусе. Я гадала, ти будеш задоволений. Це Лотті, куховарка.
— Куховарка? А що їй у нас робити?
— Ангусе, вона наша служниця. Зрештою, ми посідаємо в світі певне становище, а ти обіймаєш важливу посаду в Скотленд-Ярді.
— Яку важливу посаду?
— Ну, тебе обов'язково підвищать по службі, і тоді…
— Звідки ти взяла, що мене підвищать? Коли хочеш знати, мене спіткала велика невдача на нинішній посаді, і буде добре, якщо до кінця тижня я взагалі не вилечу звідти. З якої речі тобі заманулося привести сторонню людину в нашу сім'ю, до нашого… — Кроу на мить завагався. — … До гніздечка нашого кохання?
— Я думала, ти будеш радий, — розплакалася Сильвія. — Це піднесло б нас в очах суспільства. — Вона заплакала гучніше й зашморгала носом. — Це звільняє від нудної одноманітної роботи. — Сильвія зовсім розридалась, і тут же вигукнула. — Ввійдіть! — Вигукнула абсолютно спокійним голосом, відповідаючи на стук у двері. Сльози на очах ураз висохли.
— Вечерю подано, — оповістила сухоребра Лотті.
Вечеря ще більше зіпсувала настрій Ангусові Кроу. Перед тим, як іти до їдальні, він намагався заспокоїти дружину, посилаючись на свою нервозність від перевтоми й запевняючи її, що, звичайно, не хоче, щоб вона нудьгувала. Вечеря виявилась нерадісним доказом того, що було ясно від самого початку: Сильвія в готуванні участі не брала. Суп удався водянистий, овочі недоварені, м'ясо пересмажене, про яблучний пиріг взагалі краще й не говорити.
Після вечері Кроу трохи випив і, насупившись, терпляче слухав монолог дружини про те, які проблеми їй довелось розв'язувати, поки він був відсутній. Зрештою, стомившись слухати, Кроу оголосив, що час уже лягати, не лишаючи ніякого сумніву щодо своїх намірів. Він подумав — принаймні в ліжку служниця не замінить Сильвію, не для цього ж її найнято. Та й Сильвія була завжди охоча до ліжка й добре знала, що і як там робити.
— Ангусе, я не винна… — Очі місіс Кроу знову наповнилися сльозами. — Я не маю влади над фазами місяця. Мені так жаль, любий…
Ангусові Кроу лишилось хіба що теж заплакати. Гіркоту невдачі з професором Моріарті він мріяв підсолодити домашнім щастям. Підійшовши до свого улюбленого крісла, Кроу сів і заходився переглядати листи, що надійшли, поки він їздив до Америки.
Головним чином там були всілякі рахунки та короткі звістки від родичів, але зверху лежав лист, принесений посильним сьогодні вранці. Глянувши на почерк, Кроу відкрив його першим. Як він і подумав, лист був з вулиці Бейкер-стріт, 221-В:
«Шановний Кроу!
Не знаю, чи Ви вже повернулися з наших колишніх колоній. Якщо ні, цей лист Вас почекає. Ви, певно, маєте свіжішу інформацію, ніж я, проте сьогодні мені стало відомо дещо про нашого друга. Тому був би вдячний, якби ви знайшли можливість зустрітися зі мною в зручний для Вас час.
Щиро, Ваш колега Шерлок Холмс».
— Вам відомо про так звану «преторіанську охорону» Моріарті? — Холмс стояв спиною до каміна, дивлячись на Кроу, який зручно вмостився в плетеному кріслі.
— Звичайно, відомо.
Кроу домовився зустрітись із Холмсом наступного дня після свого приїзду і незадовго до п'ятої, коли Холмс мав бути сам, постукав у парадні двері.