В листі три британські директори компанії були названі Вільям Джекобі, Бертрам Джекобі та Алберт Пайк. Опис вигляду всіх трьох збігався з портретами тих, хто мешкав у Стивентон-Голлі. Кроу також відразу зіставив близькі значенням прізвища Алберта Пайка та Алберта Спіра, того, хто одружився з Бриджит Койлі в Стивентоні. Зухвала гра на прізвищах була важливою ознакою, що вказувала на професора Моріарті. Особа ж самого Моріарті потребувала уваги. За описом поліційного управління Нью-Йорка, Мадіс був міцний, ставний чоловік близько сорока років, мав руде волосся і слабкий зір, тому постійно носив окуляри в золотій оправі. Для Кроу це великого значення не мало. Ще коли висліджував Моріарті в Лондоні, він добре знав, що той може прибрати будь-яку личину. Кроу вже дійшов логічного висновку й знав напевно, що під виглядом високого похмурого чоловіка, якого приймали за знаменитого Моріарті, автора трактату про теорему Бінома та праці «Динаміка астероїда», ховалась інша особа, найбільш вірогідно — молодший брат справжнього професора.
І ось далі, в стислому описі сера Джеймса Мадіса, був один факт, що стверджував — він і є Наполеоном злочинного світу.
У своєму листі співробітник поліційного управління Нью-Йорка зазначав: «Повільний рух голови з боку на бік, звичка, що, подібно нервовому тику, може бути неконтрольованою».
— Я певен, це він, — сказав Кроу Шерлокові Холмсу.
Ознайомившись із листом, він попросив дозволу великого детектива відвідати його наступного дня, і Холмс, вірний своєму слову, знайшов для Ватсона якесь доручення, щоб лишитись із Кроу вдвох. Кроу трохи хвилювався, під час минулої зустрічі його бентежив стан Холмса. Великий детектив був змарнілий, нетерплячий і дражливий. На сьогодні ж він, здавалося, відновив свої фізичні сили й розумову енергію.
— Я певен, це він, — повторив Кроу, вдаривши кулаком у долоню. — Я абсолютно певен!
— Навряд чи це наукова дедукція, мій любий Кроу, хоча я схильний з вами погодитися, — жваво сказав Холмс. — Дані переконливі, як і опис отих директорів-шахраїв. Ви вже самі сказали, що Пайк та Спір — це прізвища-синоніми. Щодо інших двох, я б міг порадити передивитись ваші записи про братів-велетів Джекобсів. Що ж стосується самого професора, то тут ми маємо просто вправний витвір лихого розуму. Але суть в іншому…
— В ініціалах?..
— Ну, ну, ну, — відповів Холмс. — Ще ближче.
— У прізвищі?..
Холмс хвилину пильно дивився на Кроу.
— Цілком слушно, — нарешті мовив він. — Моріарті міг розважатися і так. «Мадіс» — це…
— Проста перестановка літер у слові «Мідас»! Цар Мідас!
— Саме так, — коротко кинув Холмс. — Професор намагається накопичити велике багатство. Поки що не буду робити припущень, для чого саме… Хоча…
Повернувшись до свого кабінету в Скотленд-Ярді, Кроу сів писати багатослівну доповідну Комісарові. Разом з доповідною він подав прохання дозволити йому поїхати до Нью-Йорка для консультацій з кримінальною поліцією та, по змозі, допомогти затримати так званого «сера Джеймса Мадіса» й викрити його як професора Джеймса Моріарті. Кроу дав також указівку сержантові Теннеру проаналізувати всі записи про двох братів Джекобсів. Закінчуючи розмову з сержантом, Кроу всміхнувся й сказав:
— Був такий янкі, поет Лонгфелло, який писав: «Жорна Господні мелють повільно, але напрочуд ретельно». Так от, мій юний Теннере, нам, кримінальній поліції, мабуть, доведеться позмагатися в цьому з Господом.
Теннер пішов виконувати завдання. Із записів він дізнався, що обидва брати Джекобси зо два роки тому відбували термін ув'язнення у виправному закладі в Колдбат-Філдзі. А позаяк в'язниця була закрита, Теннер подумав, що братів перевели до Слотергаусу — виправного будинку в Сурреї. Йому й на думку не спало, що Вільям та Бертрам Джекобси давно втекли і в цей самий час роблять перший крок у підготовці плану такої помсти, яка може схитнути фундамент не тільки злочинного світу, а й цілого суспільства. Брати Джекобси належали до найближчого оточення професора Моріарті.
Тим часом доповідна виявилась переконливою. За два дні його викликав Комісар, і цього ж тижня Кроу обережно натякнув Сильвії, що десь через місяць мусить їхати до Америки в службових справах. Сильвія не зраділа перспективі лишитися самій у Лондоні. Вона попервах тамувала відразу до чоловікової роботи, яка забирала його від неї. Але відраза швидко змінилася страхом, що коханий Ангус, подорожуючи до далекого континенту, може опинитися в небезпеці. Протягом останнього тижня перед його від'їздом вона кілька разів упадала в істерику, бо бачила вві сні свого чоловіка серед юрби червоношкірих і кожен з них нахвалявся особисто зняти з нього скальп. Правду кажучи, Сильвія Кроу не зовсім розуміла, що таке скальп, а тому нічні кошмари ставали ще страшніші, якісь незбагненно еротичні.