Ангус Кроу вмовляв дружину не хвилюватися, запевняв, що не має наміру зустрічатися ні з якими індіанцями. Він сподівався перебути відрядження переважно в Нью-Йорку, місті, яке навряд чи надто відрізняється від їхнього Лондона. Але, побачивши дерев'яні причали нью-йоркського порту, зрозумів, що різниця між ними, як між крейдою та сиром у відомому прислів'ї. Деяка схожість, звичайно, була, але суто поверхова.
Кроу прибув до Нью-Йорка в перший тиждень березня, але ще тиждень чи й більше не міг звикнути до метушні міста, яке швидко розросталось.
Дружині він писав: «Хоча загальноприйнята мова в Америці англійська, почуваю себе тут іноземцем більше, ніж будь-де в Європі. Не думаю, що тобі б тут сподобалось».
Незвичайним, на думку Кроу, був стиль тутешнього життя. Як і Лондон, Нью-Йорк віддзеркалював глибоку прірву між процвітанням та занепадом і являв собою дивовижну мішанину багатства, жвавої торгівлі та принизливої бідності, десятків різних мов та багатьох кольорів шкіри, неначе населення всієї Європи було перемішане в плавильному казані, а потім звалене в цьому далекому кутку світу. І все ж, навіть у тих районах міста, які, здавалося, мали не тільки запах, а й присмак бідності, Кроу помічав чіткі обриси надії, відсутньої в подібних районах Лондона. Ніби пульс життя міста вселяв її в найбільш убогі квартали.
Кроу швидко відчув, що поліція й тут має ті самі проблеми, тож із цікавістю слухав розповіді про злочинні банди, якими, здавалося, кишить місто, та про гострі суперечки між різними расовими групами. Більшість злочинів, як і пороків, що лежали в їхній основі, були копією лондонських. За тиждень Кроу вже зустрічався з підприємцями, залізничними магнатами, банкірами та юристами, що було йому потрібно для розшуку «сера Джеймса Мадіса». Кроу вважав їх так само жорстокими, як і недоброї слави урвиголови нью-йоркського «дна».
Бувши обізнаний з методами Моріарті та досвідом своїх колег у Лондоні, Кроу мав можливість подивитись на справу з нового погляду. Він не торкавсь особи Мадіса, розпитуючи тих, хто мав стосунок до справи, яку газети назвали «велике залізничне шахрайство», а попервах більше цікавивсь описом та враженням від трьох співдиректорів — Пайка та двох «Джекобі». Поступово, годинами терпляче розпитуючи нетерплячих, прикро вражених бізнесменів, Кроу вже міг намалювати в думці портрети всіх трьох, а також самого «сера Джеймса Мадіса». Отже, в кінці травня Кроу був цілком певний, що саме професор Джеймс Моріарті виступав у ролі клятого Мадіса, а Спір та два його прихвосні — в ролі співдиректорів.
Пошуки повели далі, до Ричмонда, в штат Вірджинія, де була штаб-квартира Мадіса-Моріарті протягом останніх, вирішальних тижнів афери. На кінець липня Кроу розгадав ще одну загадку. Простеживши за переїздами Мадісової зграї, він виявив, що, перед тим як зникнути, вони виїхали з Ричмонда до Омахи. На цьому слід урвався. Замовивши в Омасі на одну ніч кімнати в готелі «Блекстоун», всі четверо наче випарились.
Тим часом Кроу був переконаний, що Моріарті не залишив Америки, й настала черга генеральної прокуратури. Разом з начальником слідчого відділу поліційного управління Нью-Йорка він поїхав до Вашингтона, звідти всім офіцерам було дано вказівку негайно доповідати про появу незнайомого бізнесмена з трьома партнерами, підозріло прихильними до злочинних елементів.
Минали тижні, а ніяких повідомлень про таку групу не надходило. В середині вересня Кроу вирішив був уже вертати додому, де на нього чекала дружина, але якось увечері телеграма з генеральної прокуратури змусила його ринутись до Вашингтона. В Сан-Франциско з'явився багатий француз Жак Мунір, який дуже швидко налагодив стосунки з «дном». Представник генеральної прокуратури туди вже виїхав. Опис Муніра та його компаньйонів, серед яких був китаєць, лунав у голові Кроу солодкою музикою. Впевнений, що цього разу справді близький до мети, Кроу з хвилюванням мисливця домовився про зустріч у Сан-Франциско з представником генеральної прокуратури й зайняв місце в спальному вагоні експресу «Юніон-Пасифік», який повіз його до західного узбережжя.
Не маючи підстав підозрювати стеження, Кроу й на думці не покладав, що в іншому вагоні цього ж експресу чудову подорож через усю Америку здійснює один із членів «преторіанської охорони» Моріарті — низенький на зріст, слизький і підлий Ембер.