Выбрать главу

– Я ему!.. – все не вгамовувався перший. А третій несподівано запропонував:

– А что, может статься, порубаем их обоих, свиней этих пархатых, сей же час вот на этом самом месте да и спалим вместе с проклятущей их бричкой? А?!

– Давай, давай!!! – схоже, першому московиту така ідея сподобалась. Степан внутрішньо весь зіщулився від переляку, приготувавшись до найгіршого. Але другий переслідувач радісно вигукнув:

– Не-е-е-е, погодьте, погодьте! Я тут та-а-акое удумал…

– Что?..

– А вот что: отпустим этот шарабан – пущай себе едут!

– Ну?..

– А вот тебе и «ну» – баранки гну! Куды они едут, ты-то знаешь?

– Не-ет… – розгубився московит.

– Вот то-то же, что «нет»! И я не знаю.

І з цими словами московит суворо звернувся до Мошки:

– Жидовин, а, жидовин? Отвечай нам сей же час: ку-ды-ть вы путь держите-то?

Степан притамував дихання, намагаючись не пропустити ані слова.

– Так прямо ж и едем себе, ваша милость…

У відповідь московити вибухнули презирливим реготом:

– Га-а-а-га-а-ага-а-а!!! Го-о-о-го-о-о-го-о-о!!! Вот уж насмешил, так насмешил!!! Ну, до чего же глуп этот жид!!! Мы видим, что прямо, – а вот куды это? А?!

– Да прямо во владения султана. Ой-вей, там есть наш лекарь, а он такой знаменитый, такой знаменитый – у-у-у-у, какой знаменитый!.. Да будет известно вашей милости, что только этот лекарь и может вылечить несчастного моего Хаима.

– Да плевать мне и на Хаима твово, и на тебя вместе с ним, чертово отродье! – весело гукнув московит і звернувся до товаришів: – Так вот, едут эти жиды от нас подале к таким же нечестивым басурманам, как и они сами! И Хаима этого прокаженного к басурманам везут!

– Ну-у-у?..

– Ну вот, я ж не зря сказал: давайте отпустим пархатых! Пущай они проказу свою басурманам проклятым в подарок привезут. А?! А?!

Ця ідея дуже сподобалась двом іншим московитам, і вони заходилися повторювати:

– Ага, ага… Точно так: пущай везут проказу басурманам! Вот так подарочек окаянным будет…

Як раптом один з них схаменувся:

– А ну пого-о-одь!

– Че-го-о-о?..

– Погодь, говорю! Это ж они скачут аккурат туды, куды мятежник тот удрал – окаянный Мазепа!

– Ну и?..

– Вот те и ну!

– Чего?

– Баранки гну!!! А может статься, они с окаянным гетманом – да вдруг и заодно?! А?!

Вже вкотре за час ідіотичного цього допиту Ракович відчув повну свою безпорадність та огидну безпомічність. Якби ж тільки він не був поранений!.. Або ж якби клятий Мошка хоча б не напував його чаклунським своїм зіллям!..

Утім, все знов-таки вирішилось на їхню користь, бо котрийсь із переслідувачів просто розреготався:

– Ну и что, когда они с Мазепой тем заодно?! А пущай они проказу свою не только султану в подарочек привезут, а и гетману тому, и его дружку-приятелю Карлу Шведскому!..

Така пропозиція вже остаточно розвеселила його товаришів. Нареготавшись досхочу, вони на прощання шмагнули нагайками і самого Мошку, і його коней, тож бричка полетіла немов стріла. Десь із півгодини їхали мовчки, нарешті єврей зупинив екіпаж, зазирнув під рядно і весело гукнув до Степана:

– Ну що? Як почувається молодий панич? Га?..

У відповідь Ракович лише тихенько мугикнув.

– От і добре, от і добре, – посміхнувся Мошка, хоча одразу ж скривився, почухавши спину: – Ой, вейз мір! І що то за люди, що за люди такі?! Тільки щось їм не до вподоби – одразу ж за нагайку хапаються. Гєвулт![4] Либонь, всю спину сполосували бідолашному Моше. Та то пусте – загоїться. Тим паче, Моше навмисно одразу три каптани натягнув – тоді не так боляче, коли по спині лупцюють. Головне, щоб хорти ці молодого панича не побачили, бо тоді не тільки зі спини шкуру спустять, а й…

У Степановій голові одночасно вертілись десятки запитань, тож він пильно й водночас благально дивився на старого єврея. Либонь, Мошка щось відчув у його погляді, бо одразу ж замовк, немовби язика проковтнувши, і теж невідривно дивився в обличчя пораненого пильними сірими очима. Нарешті ж мовив:

– Ну, гаразд, гаразд! Моше все розповість молодому паничеві… тільки потім, потім – як від'їдемо подалі од скажених тих московитів. Бо ще довго, ой-вей – дуже-дуже довго нам гнати коней! Бо кінця-краю цьому степу ще не видно… А тому нехай молодий панич вип'є ще трохи зілля і поспить. Бо молодому паничеві треба щонайбільше спати, щонайменше рухатись. Інакше молодий панич – вейз мір! – не одужає ніколи і помре. Ой-вей!..

вернуться

4

Караул! (їдиш)