– Так, мій дядько Григорій Герцик, генеральний осавул гетьмана – син вихреста.
– Отакої! Григор Гьєрцік, котрий супроводжував козацького господаря Жана Мазьєпу у вигнання і, як кажуть, виявляв чудеса мужності… Подумати тільки!
Помовчали.
– Шановний мій графе…
– Що?
– Шановний графе, якщо, збираючи відомості про козацьку націю, ви зустрічатиметесь з іншими людьми… – шевальє Орлик нерішуче замовк, а на його обличчя немовби налита грозова хмара набігла.
– То що тоді?
Він ніби оговтався від глибокого забуття:
– Пробачте, графе, я надто замислився у присутності свого шановного гостя.
– О-о-о, пусте!
– Так от, якщо ви зустрічатиметесь з іншими людьми й почуєте від них, нібито козаки-вихрести та їхні нащадки не є достойними людьми, бо схильні до зради, виявів користолюбства та боягузтва…
– Шевальє, шевальє!
– Але ж дехто і справді так вважає. От навіть коли ми, козаки, жили ще на своїй землі, а не у вимушеній еміграції, то подеколи таким, як ми – тобто вихрестам, – намагалися заборонити обіймати командні посади в козацькому війську.
– Та що ви кажете!..
– На превеликий жаль, це правда.
– У такому разі, я неодмінно розповідатиму всім про вашого діда, полковника Поля Гьєрціка, про героїчного дядька Григора та про вас, мій дорогий шевальє. Ви троє – просто зразки хоробрості та козацької звитяги!
Шевальє зітхнув і мовив:
– Маєте рацію, шановний графе: зі згуртованістю в козацьких рядах таки справді не надто добре…
– Дякую, графе… Тільки знов уточнюю як для людини, котра прагне вивчити історію козацької нації: прізвище треба вимовляти не Гьєрцік, а твердо – Герцик. І наголос на першому складі, а не на останньому.
– Гер-цик… Так?
– Так.
Знов помовчали.
– Скажіть от що, дорогий шевальє…
– Прошу?
– Я так бачу, між козаками трапляються прикрі непорозуміння, що призводять до розбрату. А іноді, можливо, і до ворожнечі. А загалом, наскільки згуртована козацька нація?
Грозова хмара з обличчя шевальє Орлика не зникла, проте світло-карі очі знов зробилися дуже пильними.
– Навіщо вам це знати, графе?
– Я питаю як друг, повірте…
– Вірю. І все ж…
– Я щиро хочу збагнути, чом росіяни взяли над вами гору, коли ви жили ще на своїй землі.
– Ну, що ж…
Шевальє зітхнув і мовив:
– Маєте рацію, шановний графе: зі згуртованістю в козацьких рядах таки справді не надто добре…
У бібліотеці палацу Орлі було прохолодно й дуже затишно – особливо у порівнянні з липневою спекою надворі. Видовище довгих полиць з різноколірними корінцями книг мимоволі налаштовувало на неспішну вчену бесіду. Тож намальований на високій стелі сховища віковічної мудрості похмурий Марс міг би видатись недоречним… але тільки не сьогодні! Адже зараз давньоримський бог війни з непідробним інтересом спостерігав за сперечальниками, котрі ніяк не могли дійти обопільної згоди.
Справді, господар палацу та його гість розвоювались не на жарт. Приводом для палкої суперечки стали не твори Цицерона, Плутарха чи Еразма Роттердамського – улюблених авторів шевальє Орлика, – а духовна спадщина флорентійця Ніколо Макіавеллі. Виявляється, саме її, а понад усе – твір «Il Principe»[29] – дуже цінував покійний козацький гетьман Іван Мазепа, якого гість вперто називав Жаном Мазьєпою.
До речі, от дивина! Перебуваючи в гостях у шевальє, Сен-Жермен все-таки навчився вірно й абсолютно без жодного акценту вимовляти козацькі прізвища Орлик, Герцик, Хмельницький, Наливайко, Дорошенко, Богун, українські імена. Навіть Петро Конашевич-Сагайдачний вже міг виговорити! І при цьому ніяк не позбувся звички називати гетьмана Мазепу – Жаном, що просто спантеличувало шевальє Орлика.
Утім, зараз йшлося не про ім'я чи титул, а про переконання давно спочилого у Бозі козацького лідера. І якщо шевальє Орлик вважав, що провіднику нації видніше, яких принципів дотримуватись – тим паче, у надзвичайній ситуації або у вирішальний для країни час, – то граф Сен-Жермен різко заперечував: мовляв, нерозбірливо вдаючись до будь-яких методів об'єднання, а потім збереження єдності держави, державу як таку неможливо зберегти у принципі. Мовляв, рано чи пізно вищі сили пригадають злочини, здійснені тиранами на шляху до влади, і тоді кров жертв віділлється тиранам стократно. А якщо правителі на той час вже зійдуть до могили – помста наздожене їхніх нащадків. Ба навіть цілу державу, заради якої все затівалось.