– Слухаю вас уважно, графе.
Сен-Жермен набрав повні груди повітря й видав заздалегідь заготовану фразу:
– Я об'їздив усю Європу, намагаючись виконати дружнє прохання Вашої Величності. От якою є моя скромна думка: підходящою партією для Великого князя Петра Федоровича має стати Софія-Фрідеріка-Августа, принцеса Анхальт-Цербстська.
Після цих слів на алейці біля фонтану із мармуровою Данаїдою запанувала мовчанка, яку порушували тільки м'який плюскіт струменів води та шелестіння вітру в золотавих кронах осінніх дерев.
– Так, мушу визнати, логіка у вас, чоловіків, і справді дивна, – мовила нарешті імператриця, коли мовчанка стала нестерпною.
– Але ж Ваша Величність так…
– Я пам'ятаю, графе, пам'ятаю, – кивнула Єлизавета Петрівна. – Я сама вирішила довіритись вибору чоловіка. Причому чоловіка, віддаленого як від мене, так і від справ усіх європейських дворів. Але це аж ніяк не означає, що я не вимагатиму від вас жодних пояснень та обґрунтувань вашого рішення. Оскільки рішення це видається мені щонайменше дивним – якщо не сказати… – Зробивши ще суворіше обличчя, імператриця коротко мовила: – Поясніться, графе.
– Із задоволенням надам Вашій Величності будь-які необхідні пояснення, – граф шанобливо вклонився.
– Облиште, будь ласка, етикет…
– Слухаюсь, Ваша Величносте!
– Для початку скажіть, чом ви обрали кандидатку, що належить до, з дозволу сказати, такої збіднілої… ні, чого там – злиденної фамілії?
– Якщо Великий князь Петро Федорович удався у свого діда, то його, як і великого імператора російського Петра, мають приваблювати дівчата саме з незаможних родин.
– Хм-м-м… Ви натякаєте на мою венценосну матінку, імператрицю Катерину?
– Але ж Ваша Величність самі згадували під час минулої нашої розмови, що імператриця Катерина з'явилась на світ не в розкішному палаці, а у бідній селянській хатині…
– Ваша правда, графе, я справді про це говорила. То ви вважаєте…
– Як кажуть у вашій землі, яблучко від яблуньки недалеко падає. У так званих примхах Великого князя Петра Федоровича доволі легко вгадуються схильності його великого діда.
– Що ви маєте на увазі, графе?
– Молодий цар Петро починав з «потішних» солдатських полків та іграшкових корабликів, а закінчив славетними вікторіями[33] на полях численних битв. Так само й Великий князь Петро Федорович бере за приклад одного з найславетніших вояків сучасності – прусського імператора Фрідріха Великого.
– Ваша правда, графе: Фрідріх – то його справжній кумир… До речі, наскільки мені відомо, батько принцеси Анхальт-Цербстської, принц Христіан-Август, перебуває на службі в імператора?
– Це справді так, Ваша Величносте.
– А чи принцеса Анхальт-Цербстська не перетягне чашу терезів долі Російської імперії на бік Пруссії?
– Не треба боятись цього, Ваша Величносте.
– Ви так вважаєте?
– Вважаю.
– Чому?
– Бо, по-перше, принцеса Анхальт-Цербстська поріднена не тільки з королівськими сім'ями ворогів Росії – Пруссії та Швеції…
– До речі, про цю спорідненість, графе!..
– Але й Англії також. А наскільки мені відомо, навіть граф Бестужев-Рюмін вважає союз з Англією вкрай корисним для вашої держави.
– Як на мене, графе, цього занадто мало. Лише це не гарантуватиме невтручання принцеси у справи Росії під кутом зору Пруссії.
– Але, по-друге, Ваша Величність завжди зможуть нагадати принцесі, що вона походить із збіднілого роду. Отже у разі найменшої непокори волі Вашої Величності принцесу можна буде не тільки постригти у монахині, але й ганебно відіслати додому. А це для неї та для її немолодих уже батьків найгірше.
– Так, мабуть, ви маєте рацію… – мовила Єлизавета Петрпша, наморщивши чоло. – Багатій завжди керуватиме незаможником.
– Так влаштований цей світ, – кивнув Сен-Жермен. – І насамкінець, Ваша Величносте, варто сподіватись, що служба шляхетного принца Христіана-Августа в імператора Фрідріха Великого зробить принцесу Софію-Фрідеріку-Августу Анхальт-Цербстську ще привабливішою в очах Великого князя Петра Федоровича.
– Справді – адже Великий князь обожнює все, пов'язане з Фрідріхом Прусським…
– І навіть саме її ім'я немовби містить у собі частиночку Фрідріха: адже одне з імен принцеси – Фрідеріка!
Єлизавета Петрпша трохи подумала й обережно спитала наостанок:
– Ну а як у нашої кандидатки з темпераментом? Бо знаєте, графе, Великий князь Петро Федорович, м'яко кажучи… м-м-м… щось не надто… І його, знаєте, потрібно було б розтопити…