– Темперамент у принцеси Софії-Фрідеріки-Августи такий само бездонно-невичерпний, як діжка данаїд, – і ховаючи очі, граф вклонився імператриці, водночас вказуючи рукою на мармурову статую фонтану.
– Ви впевнені?
– Я ж особисто зустрічався з нею. Повірте, Ваша Величносте, це всепоглинаючий пламінь, а не дівчина!
Тепер Єлизавета Петрпша замовкла надовго, тоді як Сен-Жермен ввічливо очікував рішення. Нарешті імператриця мовила:
– Ну гаразд, графе. Визнаю, ви попрацювали на совість. Гадаю, тепер з обраною вами претенденткою варто зустрітись особисто мені. – А потім додала: – До речі, графе, як на мене, мармурову Данаїду на цьому фонтані варто було б замінити бронзовою. Вам так не здається?
– І те, й інше у волі Вашої Величності, – граф знову вклонився. Щоправда, тепер він ховав від Єлизавети Петрівни не очі, а легеньку задоволену посмішку, що мимоволі напросилась на губи.
Грудень 1747 року від Р. Х., Версаль
Дочекавшись початку чергового танцю, в якому закружляли і сам король Луї, і маркіза де Помпадур, і щаслива молода дружина мадам Луїза-Єлена, шевальє Орлі підвівся з місця та підійшов до Сен-Жермена, котрий скромно примостився в тіні однієї з бічних колон.
– Якщо ви не проти, давайте відійдемо трохи подалі, – крикнув граф на вухо шевальє.
Той кивнув, і вони пішли на інший кінець довгого коридору, куди лише долинало відлуння веселої музики. Та й шляхетного панства тут було поменше…. Коли зупинились, шевальє Орлі мовив розчулено:
– Шановний графе, ви сьогодні потішили мене не тільки тим, що як завжди виглядаєте дуже молодо – тепер навіть ви здаєтесь молодшим за мене, – а й чи не найліпшим подарунком з усіх, що я отримав… Ясна річ, за виключенням драгунського полку, що його купила мені моя люба прекрасна Єлена!
– Так, дорогий шевальє, я цілковито згоден: жінки на ім'я Єлена – чи, як кажуть в інших землях, Хелен, Гелена, – притягують чоловіка немов магнітом.
У коридорі було доволі темно, тож шевальє не бачив, як очі графа раптом посумнішали.
– Обіцяю, що привезена вами «Історія життя Карла XII»[34] посяде достойне місце у моїй бібліотеці.
– Поруч із відомим мені портретом?
– Так, в мене є інший столик, так само інкрустований слоновою кісткою, – так би мовити, до пари. Але я досі не знав, яку дорогоцінність розмістити на ньому…
– Але ж, дорогий мій шевальє, це не мій особистий подарунок. Я лише виконав доручення месьє Вольтера…
– Нічого, графе, нічого! Піднесена особисто вами турецька шабля, оздоблена сапфірами…
– Сподіваюсь, вона хоч трохи нагадує справжню лицарську зброю – шаблю козацьку?
– Так, графе, я зрозумів ваш натяк!
– Втім, це лише найменший мій подарунок, дорогий шевальє.
– Он як? А де ж тоді більший?
– Я приготував для вас одну цікаву історію.
– Невже ця історія цінніша, ніж добрий клинок?
– Набагато цінніша, дорогий шевальє! Але перш ніж викласти її, скажіть мені от що: як там ваші звитяжні плани щодо козацького повстання?
– Мої плани… – Орлик сумно зітхнув. – Усім планам настав край, шановний мій графе. Головна препона полягає в тому, що помер мій шановний батько, гетьман Пилип Орлик. Що ж до так званого гетьмана Кирила Розумовського, то ніякий це не гетьман, а так… маріонетка в руках імператриці Єлизавети.
– Але ж живий син шляхетного гетьмана Орлика…
– Я, шановний графе, навіть не тішу себе надіями замінити покійного батька. Свого часу в Юрка Хмельниченка[35] це не вийшло, навряд чи вийде і в мене.
– Але ж…
– Ніяких «але», графе! Не треба…
– Ну гаразд.
– Так от, на польському троні міцно вкорінився російський ставленик. Ні Туреччина, ані Крим не сміють навіть голови підняти. Швеція й та примирилася з апетитами володарів російських, які у нинішній війні зуміли урвати собі частину фінських земель. На додачу до всього, наш славетний король Луї зовсім віддалився від королеви Марії Аделаїди й міняє фавориток, немов красна краля – рукавички. Про що тут іще мріяти!..
– Але ж козацька нація має мудре прислів'я: «Терпи, козаче, – отаманом станеш!» – якщо не помиляюсь, воно пов'язане з процедурою вибору козацького гетьмана?..
– Ви добре засвоїли історію козацтва, графе!
– Вашими та месьє Вольтера зусиллями…
– Та якби ж мені було заради чого терпіти, я би терпів, шановний графе! Не сумнівайтесь, прошу. А так… – Орлик лише рукою махнув. – Коротше, я все частіше згадую ваші мудрі слова про те, що не варто втягувати сильних світу сього у справи українського козацтва. Отже, мені лишається вдовольнитися становищем польного маршала.
34
На честь весілля Вольтер подарував польному маршалу Григору Орлі авторський примірник «Історії життя Карла XII» у червоній шкіряній оправі з родовим гербом Орликів (див. Хронологічну таблицю).