Різноманітність управління передбачає, що люди можуть просто вирішити, в якій системі вони хочуть жити. Вони можуть піти до іншого міста або округу, якщо вони бажають іншого управління. Така конкуренція гарантує, що правителі будуть відповідальні, що навряд чи трапиться, коли вплив громадянина обмежений виборами раз на чотири роки. Навіть тоді, коли лише деякі громадяни переїдуть в інший район, це буде сильним стимулом для правителів поліпшити свою політику.
Якщо не все буде централізованим, регіони можуть вибрати напрямок, який відповідає їх обставинам і уподобанням. Наприклад, в тій чи іншій області можна вирішити значно скоротити податки і регулювання з метою стимулювання економічної активності. Американський історик Томас Вудс відзначає, що політична свобода виникла в Західній Європі саме через фрагментацію і диференціацію, яка панувала там історично. Безліч невеликих юрисдикцій дозволяли тікати з місць, де панувало пригнічення до більш ліберальних. Правителі таким чином були змушені надавати більше свободи.
Швейцарія вже давно є успішним прикладом децентралізації. Люди часто думають, що розмір і централізація є умовою для добробуту та інших привілей. З іншого боку Швейцарія, яке не є членом ані ЄС, ані НАТО, доводить протилежне. З майже 8 мільйонами жителів ця країна за кількістю населення дорівнює штату Вірджинія і її управління надзвичайно децентралізоване. 26 кантонів змагаються один з одним і активно користуються всіма перевагами автономії. Кантони колись були окремими автономними державними утвореннями, а населення деяких з них не перевищує 50 000 мешканців. Крім того, в Швейцарії є 2900 муніципалітетів – найменший з них має близько 30 мешканців. Більшість з європейських держав не має такої великої кількості муніципалітетів. Найбільша частина швейцарського податку на прибуток надходить до муніципалітетів і кантонів, не до федерального уряду. Муніципалітети і кантони дуже відрізняються між собою за системою оподаткування, і тому змагаються один з одним створюючи найбільш сприятливі умови для громадян та компаній.
Звичайно, всі знають, що Швейцарія дуже успішна держава. Вона одна з перших в світі за показниками середньої тривалості життя, зайнятості, успішності і добробуту. Лише декілька держав світу можуть похвалитись тим, що за останнє століття на їх території не було війни, і Швейцарія - серед них. Незважаючи на існування чотирьох мов (німецька, французька, італійська і ретороманська), в суспільстві панує соціальна гармонія, на відміну від Бельгії, де протистояння між голандськомовними фламандцями і франкомовними валлонами становлять загрозу цілісності держави. В той час як фламандці жаліються, що вимушені платити за менш заможних валлійців, швейцарцям не доводиться переживати подібні соціальні незгоди завдяки їх децентралізованій системі.
Звичайно, Швейцарія демократична держава, але вона має так багато маленьких демократичних одиниць, що їй вдається уникнути багатьох негативних ефектів національної парламентської демократії.
Швейцарія також на власному прикладі показує, як можливість сецесії зменшує вірогідність виникнення соціальних конфліктів. В 1970 році франкомовні жителі кантону Берн відчули, що їх інтереси недостатньо добре представлені в переважно німецькомовній місцевості, де вони жили. Тож 1979 році франкомовні спільноти вийшли зі складу кантону Берн і сформували кантон Юра. Протягом століть суперечки між різними етнічними групами вирішувались мирно в такий спосіб. Оскільки швейцарські кантони і спільноти невеликі, люди не лише голосують перед скринькою для голосування, але також мають можливість виїхати, якщо вони незадоволені управлінням. Таким чином погані політичні рішення витісняються хорошими.
Це не означає, що ми вважаємо швейцарську систему ідеальною або єдино можливою. Швейцарія є прикладом ефективного децентралізованого управління, яке призводить до нижчих податків і більшої індивідуальної свободи. Ми також не думаємо, що демократія має переважно позитивні риси, якщо запроваджується на невеликих за розміром територіях. Навіть в групі з трьох людей демократія вже неправомірна, якщо ні у кого немає можливості вийти з групи. Вона має такий самий негативний ефект як і в державі з 10 мільйонів.
Натомість, велике значення має той факт, що люди самостійно можуть вирішувати в адміністративних одиницях якого розміру вони хочуть жити і якій формі правління вони надають перевагу. Це не повинна бути демократія. Ліхтенштейн (160 кв. км), Монако (2 кв. км), Дубай, Гонконг (1100 кв. км) і Сингапур (710 кв. км) не є парламентськими демократіями. Але вони успішні. Ці держави своїм прикладом доводять, що розмір не має значення.